Україна в епоху кам'яного віку

На території України нараховується близько тисячі палеолітичних пам'яток. До раннього палеоліту (1 млн. - 40-35 тис. років тому) належить близько 200 пам'яток. Особливий інтерес становлять археологічні стоянки ашельського часу (300-150 тис. років тому) та мустьєрського періоду (150-40 тис. років тому).
З-поміж 30 археологічних об'єктів ашельського часу, розташованих в Україні, унікальною є стоянка Королеве на Закарпатті. Важливу інформацію про цей період дають також стоянки з інших регіонів сучасної України - Лука Врублівецька (біля м. Кам'янця-Подільського на Дністрі), Лабушне (Одещина), Амвросіївка (Донбас), Бодрак (Крим) тощо.
Нагадаємо, що ранній палеоліт - це початковий період історії людства. Якщо брати нашу земну кулю, він за сучасними даними у загальноземних масштабах датується часом майже від 2 млн. до 40-35 тис. років тому, на території України - від 1 млн. років тому. В цьому періоді проходили дуже складні процеси формування людини сучасного фізичного типу. Завдяки зародженню певних розумових навичок людина освоїла процеси виготовлення перших знарядь праці, першого одягу, навчилася добувати вогонь, спорудила перше житло. В цей же час складаються основи суспільної організації людей та формується свідомість, яка поступово стає підосновою зародження різносторонніх ідеологічних уявлень.
Необхідно зазначити, що формування людини, її діяльність, як в ті далекі часи, так і на сучасному етапі, тісно пов'язані з природним середовищем (клімат, геологічна будова, корисні копалини, рослинний і тваринний світ тощо).
На нашу думку, при розгляді витоків духовності українського народу необхідно глибоко усвідомити, на якому етапі, коли, в яких конкретних історико-економічних умовах з'явилися перші ознаки художньо-мистецької діяльності людини на землі. Всі науковці, котрі цікавляться даною проблемою, добре розуміють, що це одне із складних питань історії духовної культури. І тут на перший план виступає проблема, пов'язана з періодом життя і діяльності на території сучасної України населення неандертальського типу (100-40 тис. років тому), що історично належить до середньої та заключної пори раннього палеоліту.
Цей період (мустьєрська епоха) збігається з холодним і дуже сирим кліматом. За льодовиковою теорією льодовик прикрив величезні території долин Дніпра, проник на південь аж до гирла р. Орелі. Внаслідок значного похолодання поряд з мамонтами тут мешкали носороги, з'являлися також олені та песці. В цей час зростає роль вогню у житті первісної людини. Удосконалюється процес виготовлення знарядь праці з кременю, рогу, кістки і, безперечно, з дерева. Полювання було основним джерелом існування людей.
Серед неандертальців виділяється декілька різновидів, частина яких (т.зв. прогресивних) були предками людини сучасного типу (кроманьйонців) - Нomo sapiens. На сьогодні на Україні відомо понад 80 пунктів з мустьєрськими старожитностями. Вони розподіляються на 6 територіальних груп - кримську, запорізьку, дніпровську, дністровську, деснянську, донецько-приазовську.
Як уже було підкреслено, великий вплив на життєдіяльність первісної людини мали природні умови. Особливу роль у житті стародавнього населення України відіграло Чорне море. В епоху палеоліту воно було озером, відокремленим від Середземного моря, протока Босфор та Азовське море не існували, а північний берег Чорного моря доходив до південного берега сучасного Кримського півострова. В ті ж часи сформувалися й основні ріки України.
Нагадаємо, що палеоліт розпочався з появою первісної людини, яка почала використовувати найдавніші знаряддя праці. Упродовж раннього палеоліту людина пройшла шлях від становлення її як біологічного виду до формування людини сучасного фізичного типу (понад 30 млрд. клітин, в т.ч. 10 млрд. складає мозок голови). Однією з складових усього людського організму було формування свідомості, а відтак першого слова і мистецько-духовної культури.
То на якому ж етапі воно виникло? Чи є такі свідчення нашої історії? Відповідаю - є.
У 1976 році Дністровська палеолітична експедиція під керівництвом доктора історичних наук відомого археолога О.П.Черниша провела дослідження стоянки Молодове, яка датується мустьєрською епохою (44 тис. років тому).
Серед виявлених предметів особливий інтерес становить лопатка мамонта (розміром 50х34 см). На її поверхні чітко простежуються серії насічок, тонких вигравіюваних ліній, ямок, а також нанесених чорною фарбою ліній. На верхній площині лопатки намальовані зиґзаґи, квадрати, перехресні лінії, а на нижній - дві врізані лінії з чорною прорисовкою.
У верхній частині лопатки контурними лініями передано зображення фігури тварини (олень?). В нижній частині - чорна пляма, а в центральній - вдавлення у вигляді кола

О.П.Черниш наголошує, що вищезазначені орнаментальні мотиви на кістяній лопатці зі стоянки Молодове І започатковують характерні риси розвитку образотворчого мистецтва в мустьєрську епоху на теренах України. "У людини мустьєрського часу, - стверджує О.П.Черниш, - уже тоді було розвинуте абстрактне мислення, що уже тоді існувало мистецтво і що воно виникло в мустьєрський період" [3, с.18-23]. Воно стало основою для виникнення пізньопалеолітичного мистецтва. А якщо врахувати, що мустьєрська людина навчилася використовувати вогонь, оволоділа технікою будівництва жител із кісток мамонта й інших крупних тварин, є всі підстави вважати її достатньо інтелектуально розвиненою.
Високу оцінку археологічним знахідкам зі стоянки Молодове І дав відомий археолог А.П.Окладников. У статті "По поводу открытия А.П.Чернышом искусства в мустьерском поселении Молодове І" він пише: "... про відкриття О.П.Черниша можна з повним правом сказати, що воно має насправді епохально-принципове значення. Мустьєрці дійсно піднялись у своїй творчості, в засвоєнні тих можливостей, які дала їм природа, вже на рівні Homo Sapiens" [4, с. 23-25].
Подальші досягнення людини у матеріальній культурі були значним поштовхом для розвитку мислення, а відтак і духовності населення наступної пізньопалеолітичної епохи.

Пізній палеоліт (40-10 тис років тому) збігається з кінцевим етапом похолодання в Європі, в тому числі і на землях сучасної України.
У зв'язку зі зменшенням атмосферних опадів клімат став сухим і континентальним. Це в свою чергу привело до зменшення лісів і поширення лісотундри на північній території України та сухих трав'янистих степів у її південних районах. Ліси збереглися переважно в річкових долинах, захищених від холодних північних вітрів.
Особливості пізнього палеоліту. Широке розселення людей на величезних просторах Старого Світу з їх відмінними природно-географічними умовами привело до виникнення відмінностей у розвитку господарства, побуті та культурі, що з часом зумовило утворення трьох окремих історико-культурних областей зі специфічними для них групами пам'яток: Європейська (так звана Прильодовикова), Середземноморсько-Африканська та Сибірсько-Китайська.
До Європейської області входить значна частина території сучасної України. Населення цієї області мало багато спільного в характері кремінних і кістяних знарядь праці, предметів побуту, особливостей господарського життя, заснованого на полюванні на холодолюбних тварин, стоянок, жител, ідеологічних (релігійних) уявлень і мистецтва. До Середньоморсько-Африканської області входить територія Криму та Північного Причорномор'я. Сибірсько-Китайська область займала Північну і частину Східної Азії [5, с. 41-42].
Поява людських рас. У зв'язку з розселенням у різних фізико-географічних зонах під впливом місцевих природних умов (сонячне світло, температура і вологість повітря, характер їжі, хімічний склад питної води тощо) люди трьох пізньопалеолітичних зон поступово набули деяких відмінних зовнішніх ознак, зокрема таких як колір шкіри, будова волосся, розріз очей, форма голови, губ, носа та ін.
Такі природні умови з часом зумовили утворення трьох основних людських рас: європеоїдної (білої), монголоїдної (жовтої) і негроїдної (чорної). Як ми бачимо, територіальне розміщення цих трьох основних рас в цілому збігається з трьома вищезгаданими пізньопалеолітичними історико-культурними областями.
Підкреслимо, що представники європеоїдної раси - власне кроманьйонці (назва походить від скельного навісу Ла Кро-Маньйон у Франції, де вперше було знайдено останки людини цього типу) - населяли більшу частину сучасної Європи, в тому числі і українські землі; представники негроїдної раси - грімальдійці (назва походить від печери Грімальді в Італії, де вперше було знайдено останки людини цього типу) - займали територію середземноморських районів Європи та Африки; представники монголоїдного типу заселяли Сибірсько-Китайську область.
Наголосимо також і на тому, що належність людини до того чи іншого расового типу немає ніякого відношення до її розумових здібностей та здатності до створення матеріальних і духовних цінностей. Люди всіх рас рівні між собою і не мають ніяких переваг одні над іншими, що були б зумовлені расовими ознаками.
Економічна і культурна відсталість деяких сучасних народів негроїдної та монголоїдної рас Африки і Азії зумовлені не расовими ознаками, а історичною долею їхніх країн, зокрема тривалою колоніальною залежністю.

Епоха пізнього палеоліту характеризується дальшим розвитком техніки обробки кременю (каменю) в процесі виготовлення знарядь праці. Передусім значно удосконалюються нуклеуси, які виготовляли з кремінних заготовок видовженої форми. Ножевидні пластини, сколоті з нуклеусів, були основним матеріалом для виготовлення різноманітних знарядь праці. Зокрема з них виготовляли різці, скребки, наконечники дротиків (легких списів), проколки, різні ріжучі інструменти тощо. Найпоширенішими були різці та скребки найрізноманітніших форм.
Як свідчать археологічні дослідження, кремінь обробляли і виготовляли з нього знаряддя праці здебільшого безпосередньо на самих стоянках. На багатьох з них виявлені спеціальні місця - невеликі виробничі центри-майстерні, де обробляли кремінь. Як правило, подібні виробничі центри були розташовані на стоянках поруч із житлами та довгочасними вогнищами. Багато знарядь праці та інших виробів (статуеток) виготовляли з кісток та рогів тварин, особливо з бивнів мамонтів. Підкреслимо, що бивні мамонтів, роги північних оленів пізньопалеолітичні люди збирали і зберігали як сировинний матеріал у спеціальних ямах -"коморах", влаштованих на стоянках. З кісток та рогів робили шила і голки для зшивання шкір тварин при виготовленні одягу, а також землекопні інструменти, твори мистецтва та побутові предмети.
Провідною галуззю господарства людини пізнього палеоліту було полювання на тварин. Воно забезпечувало людей м'ясом, шкіри великих тварин йшли на покрівлю для жител, а дрібних тварин - на виготовлення одягу. Кістки та роги, як ми вже відзначали, служили сировиною для виготовлення знарядь праці і побутових виробів, творів мистецтва і прикрас.
Частина кісток тварин, багатих жиром, використовувалась як паливо. Великі кістки мамонтів і роги північних оленів застосовувалися також при спорудженні довгочасних жител.
Полювання на тварин, особливо великих і стадних, здійснювалося колективно, при цьому влаштовувалися облоги і загони. На деяких тварин, наприклад, вовків і песців, полювали переважно заради хутра для одягу, тому їхні скелети знаходять на стоянках найчастіше в нерозчленованому вигляді. Але на більшість тварин полювали, насамперед, заради м'яса. Скелети цих тварин майже завжди розчленовувалися. На поверхні кісток простежуються нарізки, а вірніше сліди зрізання м'яса крем'яними інструментами. З великих трубчастих кісток тварин добували жир, який вживали не лише в їжу, а й вимазували тіло для захисту від холоду, обробки шкір, розведення мінеральної фарби (вохри) тощо. Полювали здебільшого на молодих тварин. Під час полювання первісні мисливці нерідко здійснювали тривалі переходи, проникаючи в досить віддалені райони.
В міру зменшення або повного винищення тварин у районі розташування стоянок їхні мешканці переселялися зі старих місць у нові, сприятливіші для полювання. Інколи через певний час вони знову поверталися (іноді неодноразово) на попередні місця, залишаючи після себе в таких випадках кілька горизонтів культурних залишків. Такі стоянки отримали назву багатошарових.
Полювання на тварин доповнювалося збиранням їстівних рослин, річкових і наземних молюсків. Існувало також і примітивне рибальство, яке здійснювалося мисливськими і рибальськими знаряддями.
Стоянки, житла та господарські місця епохи пізнього палеоліту. Зростаюча продуктивність полювання привела до осідання окремих груп пізньопалеолітичного населення на одних і тих же місцях протягом значного часу. Свідченням цього є стоянки, на яких збереглися великі скупчення кісток тварин та залишки житлових і господарських комплексів.
Суворі зими та північні вітри змушували людей шукати захисту від холоду й непогоди в природних печерах і гротах, які використовували замість житла. В тих же місцевостях України, де природних печер не було, люди споруджували спеціальні житла, а стоянки розташовували у найзахищеніших місцях, під стрімкими берегами річкових долин та ярів.
Здебільшого житла були невеликими за розмірами, до 20-30 квадратних метрів і мали вигляд наметів, близьких до чумів північних народів. Їх основу - каркас - споруджували з дерев'яних жердин і вкривали зовні шкірами великих тварин, гілками дерев і травою або очеретом. Для укріплення й утеплення похилі стіни внизу присипали землею, а також обставляли та обкладали великими кістками тварин або плитчастими каменями. Всередині жител та поряд з ними були вогнища, спеціально заглиблені в землю або обкладені каменями.
Кілька таких жител, розташованих у ряд або по колу на незначній відстані одне від одного утворювали невелику стоянку - поселення. Залишки таких стоянок та жител у них в нашій країні виявлені і добре вивчені у середньодніпровському, прикарпатському, волинському, степовому регіонах та в Криму.
Коротко зупинимося на характеристиці найбільш досліджених стоянок епохи Пізнього Палеоліту.
Найдавнішою є стоянка в околицях м. Радомишля Житомирської області. Вона складається з шести невеликих наземних жител, округлих (діаметром 3 м) і овальних (розміром 5x3 м), в плані чумоподібних, від яких збереглися значні скупчення великих кісток мамонта, що були використані при їх спорудженні, - черепи, тазові та кінцівки, якими обкладалися нижні частини стін. В середній частині скупчень лежали лопатки і бивні мамонта, якими було обкладено внутрішню сторону стін.
Житла на стоянці розташовані по колу, внутрішня частина якого служила місцем господарської і побутової діяльності її мешканців. Тут же проводилась обробка каменю і кістки та розводився вогонь у спеціально влаштованих вогнищах.
Поряд з житлами знаходились ями-сховища, заповнені кістками тварин. Ці запаси були сировиною для виробничих і побутових потреб.
На всій площі стоянки зібрано декілька десятків тисяч кам'яних виробів (переважно кремінних), в тому числі від ядрищ (заготовок) та закінчених знарядь праці (різці, вістря та ножевидні пластини).
Однією з найяскравіших є Мізинська стоянка. Розташована вона на схилі широкої балки, на площі понад 1 тис. м кв. Це було досить тривале поселення родового колективу, що полював на мамонта, волохатого носорога, північного оленя, ведмедя, вовка, вівцебика, песця та інших тварин.
На стоянці існувало п'ять господарсько-побутових комплексів, кожний з яких складався з довгочасного наземного житла, місць обробки каменю і кістки -своєрідних виробничих центрів, скупчень кісток тварин та ям-сховищ з кістками і великих заглиблених вогнищ поза житлами

Рис. 2. План поселення Мізин на Чернігівщині із залишками господарсько-побутових комплексів. (За І.Г.Шовкоплясом).

При спорудженні жител були використані великі кістки мамонтів та роги північних оленів, які утворювали значні скупчення на місцях зруйнованих жител

Рис. 3. Залишки житла № 1 з поселення Мізин у ході розкопок та польової реконструкції
(За І.Г.Підоплічком ).

Наприклад, на місці житла №1 було округле в плані скупчення кісток, діаметром близько 6 м, по зовнішньому краю якого знаходилися найбільші з них. Вони лежали близько одна біля одної, утворюючи суцільну огорожу. Ближче до центру лежали менші і плескаті кістки (лопатки), а в самому центрі - сплетіння рогів північних оленів

Рис. 4 к. Реконструкція житла з поселення Мізин.
(За І.Г.Підоплічком).

Детальне вивчення розміщення кісток, їхньої орнаментації, а також помітних ударних площадок на деяких з них дало можливість відтворити особливості цього житла та встановити його культове призначення, про що буде сказано детальніше при розгляді духовної культури людей пізнього палеоліту, зокрема Мізинської стоянки.
На місцях обробки каменю і кістки (виробничі центри) знаходилися значні скупчення крем'яних виробів. Зокрема знайдено понад 113 тис. кам'яних виробів, серед яких близько 4,5 тисячі різноманітних інструментів - скребків, приколок, різців та ін. Серед виробів з кістки та рогу тварин є клиновидні і молотковидні інструменти, рукоятки для крем'яних знарядь, проколки, голки, застібки та ін.
Мізинська стоянка з певними перервами заселялася повторно, про що свідчить стерильний прошарок лесу між першим і другим періодами існування цього поселення.
Іншою, не менш цікавою, є Кирилівська стоянка в Києві. Залишки її залягали на глибині 20-22 м від сучасної поверхні. Така значна глибина зумовлена розташуванням стоянки біля підніжжя Київських гір на березі Дніпра. На площі стоянки розкопані залишки наземних жител типу мізинських, зафіксовані місця обробки кременю і кістки (уже відомі нам виробничі центри), вогнища та скупчення кісток тварин. Особливий інтерес становить невеликий уламок бивня мамонта зі складним різьбленим візерунком , на якому

Рис. 5. Зображення вигравіювані на бивні мамонта з Кирилівської стоянки у Києві.
(За П.П.Єфименко).

виділяється зображення голови водоплавного птаха з довгим дзьобом, черепахи, річкових хвиль та інших об'єктів [6, c. 549].
Найвідомішими, але пізнішими за часом пам'ятками, що належать до мізинського типу, є інші, не менш цінні, стоянки. Серед них - стоянка поблизу с. Гінці Лубенського району Полтавської області. Знаходилася вона в давній балці, що входила в басейн р. Удай. Її залишки залягали на глибині 2-4 м. від сучасної поверхні. Складалася вона зі значних скупчень кісток тварин на місцях давніх жител, аналогічних мізинським. Це зокрема, ями - сховища кісток тварин, заглиблені вогнища в житлах і поза ними, місця обробки кременю і кістки (виробничі центри). Крем'яний інвентар стоянки характеризується невеликими розмірами знарядь - переважно різці, скребки, проколки та пластинки з ретушшю по краях. Кістяні знаряддя представлені проколками та голками. На цій стоянці також зафіксоване повторне її заселення.
Інша стоянка - Добранічівська на р. Супій (хутір Добронічівка Яготинського району на Київщині) - складалася з невеликих, відокремлених один від одного, господарсько-побутових комплексів, до складу кожного з яких входили невелике наземне житло, ями-сховища з кістками тварин, вогнища поза житлом та місця обробки кременю і кістки.
Стоянка в с. Межиріч Канівського району Черкаської області розташована на мисовидному виступі межиріччя р. Росі та її притоки Росави. На глибині близько 3 м виявлено залишки довгочасних жител мізинського типу. При їх спорудженні використовувалася велика кількість кісток мамонта. Під час розкопок знайдено багато бурштину.
Близькими до всіх названих є стоянки поблизу м. Новгорода-Сіверського, у с. Чулатівське, на Десні, та Довгинецька, поблизу м. Овруча на Житомирщині [7, c. 52-53].
Прикарпатська група за кількістю стоянок пізнього палеоліту - найзначніша. Найважливішою серед них є стоянки Молодове V на правому березі Дністра, в с. Молодове Кельменецького району Чернівецької обл.
Залишки стоянки Молодове V залягають у вигляді 12 горизонтів. Особливо багатий верхній, п'ятий, горизонт, в якому виявлено залишки жител і кількох вогнищ. Надзвичайно численними є крем'яні вироби. Всього їх виявлено 41,5 тисячі, в тому числі близько 2 тисяч різноманітних знарядь. Найбільша група серед знарядь - вістря. Це в основному масивні ножевидні пластини, а також різці та скребки.
Близькими до стоянки Молодове V є більш ранні пам'ятки Середнього Дністра, такі, зокрема, як Бабин І, Вороновиця І, Городниця І, Кормань II, ІV, V, Китайгород І і II, Колачківці II, Назвисько II, Розпопинці І, та на Пруті - Замостя і Стінка.
Як свідчать виявлені археологічні матеріали, в процесі спільної праці і удосконалення знарядь, розвитку виробництва, спорудження жител та інших факторів суспільного життя розвивалася й сама людина.
Розвиток продуктивних сил і ускладнення господарської діяльності людей пізньопалеолітичної епохи викликали більш високу форму їх суспільної організації. На зміну окремим розрізненим групам людей (первісним стадам) раннього палеоліту з'явилися нові об'єднання - громади або так звані родові общини. Їх члени були зв'язані між собою узами кровної спорідненості по материнській лінії. Через це ранній етап родового ладу дістав назву материнського (матріархату). Він був характерною формою суспільної організації людей пізньопалеолітичної і наступних епох кам'яного віку - мезоліту (Х-VІІІ тис. до н. е.) та неоліту (VІІ-ІVтис. до н.е.).
З виникненням родового ладу в пізньопалеолітичну епоху остаточно сформувався найдавніший в історії людства первіснообщинний лад, який існував потім ще упродовж багатьох тисячоліть, аж до появи класів й виникнення держави.

Однією з найвизначніших особливостей пізньопалеотичної епохи було виникнення найдавнішого образотворчого мистецтва в усіх його основних формах - скульптурі, графіці, живописі і навіть музиці.
Найбільш ранньою була скульптура. Згодом з'явилися графіка, живопис і музика. Матеріалами для мистецьких творів служили кістки тварин, зокрема бивні, лопатки, таз, челюсті, черепи мамонта і роги північного оленя, морські раковини та інше. З цією метою використовували також м'який камінь та стіни печер, а пізніше і дерево, але виконані на ньому мистецькі твори до нашого часу не збереглися.
Найчастіше зображали навколишніх тварин. Більшість творів найдавнішого мистецтва - цілком реалістичні. Так тварин первісна людина зображала такими, якими бачила їх у житті.
У живописі та графіці подавалися реалістичні сцени полювання на тварин, а також сюжети магічних мисливських дій над ними, які, за уявленням первісних людей, повинні були сприяти успішному полюванню.
Коротко розглянемо твори палеолітичного мистецтва, зафіксовані на окремих пізньопалеолітичних стоянках на території України.
Всесвітньо відомими є твори пізньопалеолітичного мистецтва, які походять з Мізина - скульптурки з бивня мамонта, здебільшого прикрашені заглибленим лінійним меандровим орнаментом

Рис. 6. Стилізовані статуетки з поселення Мізин (фото та розгортки орнаментів).
(За І.Г.Шовкоплясом)

Таким же орнаментом оздоблені браслети, виготовлені з бивнів мамонта

Рис. 7. Орнаментовані браслети із бивня мамонта з поселення Мізин
(За І.Г.Шовкоплясом).

А найважливішими знахідками з Мізина є велика кількість кісток мамонта, поверхня яких покрита лінійним розписом, виконаним червоною вохрою, яку попередньо було змішано з кістковим жиром. Розпис на кістках та меандровий орнамент з Мізина не мають собі рівних у світовому палеолітичному мистецтві.
Глибокий аналіз археологічних матеріалів з Мізина, здійснений видатним українським вченим С.М.Бібіковим, привів до висновку, що в археологічному комплексі, який складається з 113 тисяч крем'яних виробів і великої кількості кісток та цілих і окремих уламків від бивнів мамонта, численних черепашок морських і річкових молюсків, бурштину (його використовували як намисто, а також нашивали на одяг), знаходились орнаментовані предмети і речі, котрі дослідник інтерпретував як музичні інструменти [8, с. 51-86].
На мізинській стоянці, в будинку № 1, в центральній його частині, ще у 1956 році І.Г.Шовкопляс відкрив цікаве скупчення, в якому акуратно були розміщені кістки мамонта. Серед них - орнаментовані лопатки, стегно, фрагмент таза, дві нижні щелепи , уламок

Рис. 8 к. Орнаментовані кістки мамонта з поселення Мізин (колір нанесено червоною охрою).
(За І.Г.Підоплічком).

черепа, а також неорнаментовані предмети -кінцевий уламок бивня, молоток із рога північного оленя. Поблизу орнаментованих і неорнаментованих предметів знайдено "шумливий" браслет, виготовлений із пластин бивня мамонта і гравійований меандровим орнаментом

Рис. 9 к. Шумливий браслет із бивня мамонта з поселення Мізин
(За С.М. Бібіковим).

Тут же зафіксовано три скупчення червоної і жовтої вохри. Крім того на підлозі підібрані кістяні шила і голки.
Під час розкопок 1956-го і наступних років дослідники обмежилися лише висновком, що в Мізині відкрита ділянка з вищеназваними предметами, яка мала ритуальне призначення. При цьому не уточнювалися конкретні функції і не інтерпретувалося обрядове використання кожної знахідки.
Лише у семидесятих роках XX ст. С.М.Бібіков, вивчаючи весь комплекс з Мізина, із застосуванням необхідних технічних засобів прийшов до думки, що знайдені кістяні предмети входили до музичного комплексу. Особливу увагу він звернув на те, що на бивнях мамонта, кістках та інших предметах, які знаходились у житлі № 1, чітко фіксуються окремі ділянки з явним порушенням їх поверхні, що утворилися від частих ударів, зосереджених на одному і тому ж місці, твердим предметом. По-друге, помітна заполіровка предметів на окремих ділянках утворена внаслідок постійного доторкання до них долонями в період використання їх в дії і, по-третє, сліди тертя на зовнішніх гранях при зіткненні кісток і долівки або землі.
Проводячи дальше дослідження, С.М.Бібіков установив, що цей набір є музикальним комплексом, який складається з інструментів стаціонарного типу (лопатка, стегно, таз, щелепи, череп), рухомого інвентарю (колотушка, молоток із рогу, "шумливий" браслет) і так званого реквізиту (шило, голка, кольорова вохра та прикраси з раковин морських молюсків)

Рис. 10 к. Музикальні інструменти з поселення Мізин
(За С.М. Бібіковим).

До вивчення цих археологічних знахідок С.М.Бібіков залучив відомих спеціалістів із суміжних наук - палеонтології, палеотрасології, судової експертизи, фотоанолітики, а також мистецтвознавців, зокрема музикантів з консерваторії. Ось як розкриває С.М.Бібіков використання і роль кожного окремого орнаментованого предмету в дії-грі як музикального комплексу в цілому.
Лопатка ставилася майже вертикально і підтримувалася в такому положенні за шийку, подібно до грифа на сучасних струнних інструментах. З метою отримання звуку в область підлопатної ямки наносилися удари. Тазова кістка мамонта використовувалося в горизонтальному положенні, подібно до ксилофона. Його таз встановлювався вертикально, челюсті клалися на лівий неорнаментований бік. Череп, вірогідно, розміщувався на кістці від носа.
А використання колотушки, молотка з рогу та "шумливого" браслета пояснення не потребує. Удари для отримання звуку наносилися лише по орнаментованих ділянках бивня та кісток.
С.М.Бібіков відтворив гру на музикальних інструментах із житла № 1 Мізинської стоянки. Запис цієї музики здійснено на грамплатівку, отож її можна відтворювати широкій слухацькій аудиторії.
Охарактеризоване відкриття в наступні два десятки років знайшло широкий відгук у науковій літературі - не лише українській, а й зарубіжній. Так відомий вчений Отт Марсель - професор, завідуючий центром досліджень палеоліту Європи (м. Льєж, Бельгія) - у статті "С.М.Бібіков. Плідне натхнення" наголосив: "Спостереження С.М.Бібікова щодо призначення музикальних інструментів є цілком слушні. Вражає сміливість його гіпотези в час, коли наукове середовище було ще так погано підготовлене до цього" [9, с. 4-8].
Вищеназвані знахідки з Мізинської стоянки дозволили прийти до висновку не лише про існування на ній музикального комплексу, а й про те, що будинок №1 цієї стоянки мав ритуальне призначення.
Як уже зазначалося, широко відомою є Кирилівська стоянка в Києві. Особливий інтерес становить знайдений невеликий уламок бивня мамонта із складним різьбленим художнім візерунком, на якому зображені голова водоплавного птаха з видовженим дзьобом, черепаха та річкові хвилі (рис. 5).
На поселенні Гінці зібрано багато уламків кісток тварин з різноманітними слідами роботи на них та кусків бивнів мамонта з орнаментальними нарізками.
На Добранічівській стоянці знайдено жіночу статуетку висотою 9 см, виготовлену з бивня мамонта, на Межирічській - стилізовані та геометричні зображення на виробах з кістки та рогу

Рис. 11 к. Реконструкція розпису вохрою на черепі мамонта з поселення Межиріч на Черкащині.
(За І.Г.Підоплічком).

На стоянці Молодове V зафіксовані залишки музичних предметів - кістяних флейт. В Криму, на стоянці Сюрень, знайдено орнаментований ріг благородного оленя.
Таким чином, твори мистецтва, прикраси та ін. мали не лише культове значення, а й відображали реальне життя й естетичні смаки людини пізнього палеоліту. Різноманітні підвіски, зокрема із зубів тварин, напевне, мали магічне значення. Передусім вони слугували мисливськими амулетами, досить поширеними у всіх пізніших племен, що займалися полюванням. Вони були також пов'язані з релігійними віруваннями і уявленнями людей епохи пізнього палеоліту. Відомо, що найдавнішим релігійним уявленням про навколишній світ був тотемізм. Потім виникла магія - віра людей в те, що різними закликаннями і обрядами можна впливати в бажаному напрямі на хід подій у природі і навколишньому світі. Люди пізнього палеоліту і наступних епох таким явищам як вогонь, вода, сонце, вітер, а також каменям надавали надприродних властивостей.
Первісні люди вірили також, що людина, тварини, рослини і навіть неживі предмети мають свої душі, які існують і після смерті впливають на їхнє життя.
Таке вірування назване анімізмом (від латинського слова "анімус" - дух). На основі анімізму виник і дуже поширився культ загробного життя та шанування померлих, що супроводжується різноманітними обрядами.
Отже, вивчення зразків первісних знарядь праці і мистецтва, залишків жител, стоянок і перших поховань свідчить, що в палеолітичну епоху, особливо у пізньому періоді, людина досягла певного рівня матеріальної і духовної культури, що стало основою для формування й подальшого розвитку економічних і суспільних відносин та культури наступних епох. Важко переоцінити значення пам'яток кам'яного віку України для розуміння найдавніших етапів первісної епохи Євразії. Досліджені тут пізньопалеолітичні об'єкти житлобудування з кісток та бивнів мамонта й оригінальні види мистецтва (скульптура, графіка, живопис та музика, а відтак і обрядовий танок) мають всесвітньо історичне значення.

Близько Х-ІХ тисяч років тому пізній палеоліт змінився мезолітом. В цей час у природі Європи, в тому числі і на території сучасної України, сталися значні зміни: остаточно зникли льодовики і встановилася сучасна геологічна епоха - голоцен.
Коротко зупинимося на цьому періоді. В історії людства драматичною подією було велике зледеніння північної півкулі Землі, яке розпочалось 1 млн. років тому. Свого максимального розвитку воно досягло близько 100 тисяч років тому .

Рис. 12. Кордони зледенінь у Східній Європі.
(За Н.Д.Прасловим).

Рис. 13 к. Карта межі льодовика на теренах Східної Європи.
(За Б.Михайловим).

Просуваючись із Скандинавії на Південь, льодовик по долині Дніпра досяг району сучасного Кременчука. Ще одне велике похолодання клімату мало місце пізніше, майже в кінці льодовикової епохи - 20-17 тис. років тому. І лише близько 10 тис. років тому наступило різке потепління. Для кращого розуміння особливостей мезолітичної епохи вважаємо за необхідне розглянути цю подію в природі детальніше.
В останнє тисячоліття льодовикової епохи на півночі Європи існувало холодне Балтійське льодовикове озеро, яке значним чином зумовлювало холодний клімат на прилеглих територіях. Внаслідок просування льодовикового язика на Південь із Швеції до Ютландії гігантська крижана гребля перегородила гирло Балтики, і рівень води в ній піднявся на 30 м над рівнем Світового океану. Але наприкінці льодовикової епохи під дією сонячних променів улітку крижаний щит почав танути, й бурхливі потоки води призвели до прориву крижаної греблі. Найімовірніше цей прорив стався у 8213 р. до н.е. біля гори Білінген у Центральній Швеції. За один рік рівень Балтики впав на 30 м. Теплі та солоні води Атлантики проникали до Балтики, яка з прісноводного озера поступово перетворилася на солоне море. Ці події, які відомі в геологічній історії Землі як Білінгенська катастрофа, знаменували собою кінець льодовикової та початок післяльодовикової епохи або голоцену (за геологічною періодизацією) Утворення теплого Балтійського морського басейну стимулювало подальший відступ льодовика і різке пом'якшення клімату, зміни системи циркуляції повітря над Європою - замість холодних і сухих вітрів з льодовика прийшли теплі й вологі повітряні маси з Атлантики, що зумовило, в свою чергу кардинальну перебудову природного середовища. Як відомо, гігантські обшири прильодовикових зон займали одноманітні холодні трав'янисті степи з невеличкими перелісками низькорослих беріз та сосен. А зволоження та потепління клімату зумовили заболочення й заростання тундри лісами. З єдиної прильодовикової зони тундри утворилося три - тундрова, лісова та степова. Це відбувалося близько 10 тис. років тому. Заростання відкритих холодних просторів сосново-березовими лісами зумовило заміну тундростепової фауни на лісову, що призвело до значного зниження біомаси травоїдних тварин, а відтак і біомаси тогочасного природного середовища в цілому. Такі умови вимагали удосконалення мисливства, ефективніших засобів полювання, а також застосування принципово нових способів ведення господарства [10, c.36-38].
Розглядаючи природні умови мезоліту в цілому майже на всій території Європи, також дамо коротку характеристику процесам, що проходили на тодішніх теренах України.
Від берегів сучасного Чорного моря до Середнього Подніпров'я та Середнього Побужжя розлягалася південна степова смуга. Процес утворення сучасного ґрунту в той час (VIII-VI тис. до н.е.) ще не розпочався й тодішня земна поверхня у рівнинних місцях складалася з суглинку або піску. Загальний рівень підгрунтових вод (а відтак і водойм) був дещо вищим за теперішній, що спричинялося таненням льодовика. Величезні території, особливо на початку мезоліту, мали вигляд не земної, а водної поверхні з чисельними островами. Від початку мезоліту і до неоліту Чорне море було, як і раніше, озером. Його північний берег, огинаючи сучасний південний берег Криму, на сході досягав широти нинішнього Новоросійська, а на заході - Ізмаїла (пониззя Дунаю). Далі на північ починалася суша, по якій до моря текли ріки, в тому числі Палео-Дон (де тепер Азовське море), Палео-Дніпро, Палео-Південний Буг, Палео-Дністер та Палео-Дунай.
В цій місцевості, як і в інших регіонах, поступово змінювалися флора і фауна. Деякі види пізньопалеолітичних тварин, котрі існували в ранньому мезоліті (північний олень, волохатий носоріг), зникли й наприкінці мезоліту залишилися лише представники "голоценової" фауни, серед яких найбільше значення для людини мали бик, кінь, благородний олень, кабан. Вимирання великих тварин привело до кризи пізньопалеолітичного полювання. Для здобування швидких полохливих тварин і птахів, особливо на відкритій місцевості, стали необхідними нові способи та нове спорядження [11, c. 79-80].

Вище ми наголосили, що внаслідок потепління на території України поступово встановилися наближені до сучасних кліматичні та ландшафтно-географічні умови - Тундра і Лісотундра на півночі та Степи на півдні, величезні простори між якими зайняли листяні та хвойні ліси. Всю територію поступово заселили сучасні види тварин і птахів. Полювання на цих тварин, часто дуже рухливих і здебільшого не стадних, вимагало створення нових мисливських знарядь. І такі знаряддя стародавня людина винайшла на початку мезоліту.
Ними стали лук і стріли з кремінними або кістяними наконечниками. З допомогою стріли, випущеної з лука, можна було вбивати тварин і птахів на значній відстані (до 100 м). Найдавніші наконечники стріл, які за формою часто нагадують листок дерева, зокрема верби, дістали назву листоподібних або верболистих. Існували й інші форми наконечників стріл з кременю. Кістяні наконечники застосовувались рідко.
Винайдення лука та стріл мало дуже важливе значення для збільшення продуктивності полювання. Воно стало доступним невеликим групам людей і навіть окремим мисливцям, а тому і надійним джерелом добування засобів до життя [12, c. 145-149].
Зростання продуктивності полювання з часом призвело до зменшення кількості тварин в окремих районах або й цілковитого зникнення в іншому. Це зумовило швидкий розвиток рибальства та збиральництва, а пізніше привело й до приручення та розведення домашніх тварин, а відтак і до виникнення найдавнішого скотарства .

Рис. 14. Прорисовка плити із зображенням мисливця на кіз з Кам'яної Могили.
(За Б.Михайловим).

Для рибальства вживали кістяні гарпуни, сіті, верші, заколи тощо. Об'єктами збиральництва, поряд з рослинами, стають річкові, морські та наземні молюски. Значні скупчення черепашок молюсків, у тому числі невикористаних (запаси їжі), є досить частими знахідками на мезолітичних стоянках. У нашій країні вони найчастіше зустрічаються на гірських стоянках Криму. Зберігали черепашки в ямах-коморах, а запікали у спеціальних ямах-вогнищах. Першою прирученою твариною став собака. Спочатку його приручили, щоб мати живий запас їжі, пізніше почали використовувати як помічника під час полювання. Пошуки нових мисливських та рибальських угідь сприяли постійній рухливості мезолітичного населення. Новим формам господарської діяльності мезолітичної епохи відповідала й більш досконала техніка обробки каменю. Це сприяло появі багатьох нових форм кам'яних і кістяних знарядь праці. Найхарактернішою особливістю кремінних знарядь стали їхні невеликі розміри та геометричні форми у вигляді трикутників, трапецій, сегментів, круглих скребків тощо. За розмірами і формами в науці вони здобули назву геометричних мікролітів (від грецьких слів "мікрос" - малий і "літос" - кам'яний). Мікролітичні вироби були особливо характерними для тарденуазької пізньомезолітичної пори. В азільську ранньомезолітичну пору переважали ще знаряддя, близькі до пізньомадленських з епохи пізнього палеоліту. Мікроліти не мали самостійного призначення і служили вкладишами в дерев'яні та кістяні оправи досить великих знарядь - наконечників списів і дротиків, які використовувалися для полювання, та гарпунів для рибальства. Вкладені у вузькі пази оправ і закріплені там, напевне, за допомогою смоли, мікроліти виконували роль бокових різців у списах, дротиках та гарпунах або утворювали довге гостре лезо в ножах. Вкладиші-мікроліти геометричних форм виготовляли зі спеціально розділених поперечно ножеподібних пластин, які сколювали з невеликих конічних та призматичних нуклеусів - кремінних заготовок для знарядь праці. Мікроліти мали більш-менш одинакові розміри, що давало можливість замінювати їх в оправах складних знарядь у зв'язку зі спрацюванням. Завдяки вкладишам-мікролітам такі знаряддя праці служили досить довго, що було особливо важливим при мезолітичих формах господарства. Частина мікролітів служила також наконечниками стріл.
Практична доцільність мікролітів та інших кремінних вкладишів була настільки важливою при виготовленні різноманітних знарядь праці, що їх широко використовували упродовж ряду наступних епох, аж до появи заліза та винайдення способу його гартування (сталь) і навіть пізніше. Характер господарства, насамперед полювання та рибальство, визначили і характер стоянок та жител мезолітичної епохи.
Більшість стоянок були короткочасними і розташовувалися на невисоких берегах річок та озер, зручних для рибальства. Їх культурні залишки здебільшого складалися з невеликої кількості кам'яних знарядь праці, кісток тварин та черепашок річкових молюсків, рідше кісток і луски риб.
Основним типом жител мезолітичних стоянок були невеликі легкі споруди у вигляді куренів, збудованих з дерева та гілок. Поряд із житлами або всередині них влаштовували вогнища.
Місця короткочасних стоянок мезолітичних мисливців та рибалок нерідко заливала вода під час повеней, а їх залишки заносило піском. Іноді так повторювалося по кілька разів. Люди і в цю епоху періодично поселялися на одних і тих же місцях. Саме тому багато мезолітичних стоянок, особливо в печерах, мають по кілька горизонтів культурних залишків, відокремлених один від одного стерильними прошарками піску, глини чи інших порід .

Рис. 15. Зображення шамана на стіні печери біля с. Баламутівка на Буковині.
(За О.П.Чернишем).

В окремих випадках такі горизонти знахідок, можливо, залишили одні й ті ж групи мисливців та рибалок [5, c. 53-55].
Отже, мезолітична епоха - це час значних зрушень в економіці давнього населення. Це час дальшого розвитку крем'яної індустрії, зародження відтворюючих форм господарства, виникнення великих родових могильників. Вважаєтеся, що в мезоліті складається племінна організація суспільства .

Озброєнні луками й стрілами та досконалими вкладишевими і кістяними знаряддями праці, первісні люди в мезолітичну епоху розселилися на значній території земної кулі.
Важливою особливістю пам'яток мезоліту є існування досить значних груп, близьких між собою і розташованих на певних сусідніх територіях. Вони належали спорідненому населенню - племенам.
Племена утворювалися саме в цю епоху з об'єднання найбільш споріднених родових колективів. Такі території з близькими між собою пам'ятками називаються мезолітичними етнокультурними областями, різними як за розмірами, так і за часом їх існування. Кожна з них у свою чергу поділяється на менші райони - невеликі мезолітичні культури, які складалися, як з окремих племен, так і з невеликих груп. Чітку межу між такими областями провести досить складно, а то й зовсім неможливо, оскільки вони ніколи не були стабільними в умовах значної рухливості мезолітичного населення.
У Східній Європі дослідники виділяють три основні мезолітичні області - Південноруську, Західноруську і Волго-Окську.
Західноруська та Волго-Окська області мають багато спільного в характері пам'яток, інколи їх об'єднують в одну Середньоруську.
Вперше питання про культурно-хронологічний поділ мезолітичної пори на території колишнього СРСР було поставлене П.П.Єфименком ще у 1924 році, а на території України - М.Я.Рудинським у 1928 р.
Детальніше воно було розроблене М.В.Воєводським, який виділяє на теренах Східної Європи Свідерську, Кримську і Деснянську культурні області. В Кримській області виділяється Шан-Кобинська, більш рання, та Мурзак-Кобинська, більш пізня,культури (Воєводський, 1950).
Згодом культурно-територіальний поділ мезолітичної пори на території України був доповнений і деталізований виділенням кількох нових груп - Донецької і Надпорозької (Формозов, 1959); Волинсько-Донецької, Приазовсько-Кримської (Телєгін, 1966) та Причорноморської (Станко, 1966).
Тепер на підставі існуючих джерел в межах України виділено окремі групи мезолітичних пам'яток - Кримську, Степову Причорноморську, Дніпро-Донську і групу пам'яток на Волині, що тяжіють до Свідерської культури на території Польщі.
Розглянемо більш предметно ці групи.
Кримська група займає територію Кримського півострова та Приазов'я. В Криму нараховується понад 15 мезолітичних стоянок, розміщених переважно в печерах, гротах та навісах. До цих пам'яток належать Шан-Коба, Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Заміль-Коба, Таш-Аїр, Буран-Кая, Сюрень II, Кара-Коба тощо.
Крім печерних, відомі також стоянки на Яйлах. В Криму досліджено і кілька мезолітичних поховань. Хронологічно Кримська група поділяється на два етапи - ранній і пізній, що синхронні періодам Азіль і Тарденуаз у Західній Європі.
Однією зі стоянок, що дала важливі матеріали для вивчення мезоліту Криму, є багатошарова стоянка Шан-Коба на березі струмка Кубалар-Су, що впадає в Байдарську долину. У печері Фатьма-Коба виявлене поховання, яке знаходилось у спеціально зробленому заглибленні і було закладене зверху камінцем. Покійник лежав на правому боці.
У гроті Мурзак-Коба виявлене парне поховання. Один кістяк належить жінці 20-25 років, другий - чоловікові 40-50 років. Покійники лежали на спині головами на схід. Антропологічно поховані належали до кроманьйонського типу.
На обох руках жіночого кістяка дві останні фаланги мізинців були ампутовані ще в дитинстві. Цей факт свідчить про існування у мезоліті Криму обряду відтинання пальців, який ще до недавнього часу зустрічався у відсталих народів - бушменів, аборигенів Австралії тощо.
Степова Причорноморська група займає Північно-Західне Причорномор'я від пониззя Дунаю до правого берега Дніпра. Тут нараховується близько 50 місцезнаходжень, які поділяються на два хронологічні етапи - ранній і пізній.
У ранньому мезоліті тут виявлено два локальних варіанти цієї культури: Білоліський - у південних приморських районах та Анетівський - у середній течії Південного Бугу.
В період пізнього мезоліту складається Гребенківська культура. Стоянка розташована біля с. Гребеники Одеської області, на схилах балки лівої притоки Дністра. Під час розкопок тут виявлено 2500 виробів з кременю, в тому числі 70 нуклеусів, 250 різних знарядь праці, 700 відщепів.
Матеріали мезолітичних стоянок цієї групи за набором знарядь та їхнім співвідношенням значно відрізняються від знахідок у Криму. Особливо ця різниця помітна на крем'яних матеріалах пізньомезолітичного часу. Якщо в Криму на стоянках зустрічається багато різних за формою та розміром трапецій, трикутників, сегментів, то в Північно-Західному Причорномор'ї є лише трапеції, переважно різнобічних форм. Тут майже немає пластинок з виїмками, які в Криму становлять досить великий відсоток.
Дніпро-Донецька група охоплює велику територію Середнього Подніпров'я, Полісся і частину лісостепового Лівобережжя України. Майже всі мезолітичні стоянки Дніпро-Донецької групи розташовані на дюнах.
Волинська група представлена стоянками, в матеріалах яких помітні впливи з боку Свідерської культури.
Отже, найбільшою є Південно-Руська область, що охоплює зону Східної Європи від Дунаю до Уралу, включаючи Крим і Кавказ, в тому числі і гірські райони.
Характерною особливістю цієї області є наявність у кремінному інвентарі значної кількості мікролітів-вкладишів від кістяних наконечників дротиків, гарпунів, в тому числі й геометричних форм.
Краще за інші вивчена група мезолітичних стоянок гірського Криму, які належать, як до Азільської, так і до Тарденуазької пори. Разом з мезолітом Кавказу вони становлять досить виразну групу пам'яток, що за характером кремінного інвентаря подібна до таких же пам'яток Східного Середземномор'я.
Кримські мезолітичні стоянки характеризуються наявністю значної кількості геометричних мікролітів-трапецій, сегментів, трикутників, пластинок із затупленим краєм, а також кістяних гарпунів. Населення цих стоянок за допомогою лука і стріл ефективно полювало на досить рухливих тварин і птахів. Поряд з полюванням люди займалися і рибальством. Всезростаюча кількість населення змушувала займатися також збиральництвом.
Більшість стоянок Криму має по кілька різночасних горизонтів культурних залишків, які свідчать про їх неодноразове заселення в мезолітичну епоху.
Однією з найбільш ранніх є азільська стоянка в гроті Буран-Кая (с. Кайнаут Білогірського району). Культурний шар стоянки Шан-Коба (с. Передове, біля Севастополя) складався з п'яти азільських і тарденуазьких горизонтів. На стоянці в навісі Фатьма-Коба виявлено поховання людини, а на стоянці Мурзак-Коба (Бахчисарайський район) - парне поховання. Стоянка Сюрень II цікава своїм інвентарем - верболистими наконечниками стріл.
У Криму є також і стоянки поза печерами. Вони подібні до печерних за характером знахідок, але переважно дещо пізніші від них, здебільшого тарденуазькі.
Група мезолітичних стоянок з багатьма геометричними мікролітами виявлена і вивчається в Північно-Західному Причорномор'ї між Дунаєм і Дніпром. Однією з краще досліджених пам'яток серед них є стоянка біля с. Гребеники в Нижньому Подністров'ї (Одеська обл.) [13, c. 65-77].
Племена мезолітичної епохи, як і родові колективи, що входили до них, за своїм характером були матріархальними (материнськими). Кожне з племен мало свою певну спільну територію, часом досить велику за розмірами. На ній проходило все життя племені, у тому числі й переселення окремих родових колективів. Племінні території визнавалися і поважалися племенами, а порушення їхніх меж нерідко призводило до сутичок і навіть воєн. Між окремими племінними територіями існували незаселені простори, в які проникали різні племена з метою полювання, рибальства та збиральництва.
Зміцнення родових відносин між людьми в мезолітичну епоху знайшло своє відображення в появі групових поховальних пам'яток - родових могильників.
Залишки трьох з них на Україні виявлені і досліджені у районі дніпровського Надпоріжжя.
Один з них, Волоський, розташований на правому березі Дніпра поблизу с.Волоського (біля Дніпропетровська). З 19 поховань - більшість скорчені: покійників, очевидно, зв'язували. Подібний звичай, як вважають дослідники, випливав з певних релігійних уявлень.
У похованнях знайдені кремінні пластинки-мікроліти, що служили наконечниками стріл. Частина з них виявлена в кістках похованих (свідчення того, що люди були вбиті ними). Доведено, що могильник виник у результаті кривавої сутички між людьми різних племен. Про це свідчить, зокрема, приналежність похованих у ньому людей до різних антропологічних типів. Представники одного з них належали, напевне, рухливій групі первісних мисливців, що проникли на територію Східної Європи зі Східного Середземномор'я.
Два інші такі ж могильники знаходилися на лівому березі Дніпра в околицях с.Василівки Синельниківського району Дніпропетровської області. В одному з них (Василівському III) з 44 поховань 37 були скорченими. В його похованнях теж знаходили кремінні наконечники стріл і кістяні наконечники дротиків з кремінними вкладишами. Окремі з цих наконечників також стирчали в кістках похованих людей і були причиною їхньої смерті. Цей могильних також свідчить про криваву сутичку між різними групами мезолітичних людей. Жертвами такої сутички були поховані в ньому люди. Особливістю обряду поховання у цих могильниках було посипання покійників червоною вохрою. Напевне, цей поховальний звичай пов'язаний з віруванням в очисну силу вогню, який імітувався червоною фарбою [5, c. 58-59].

Вище ми зупинилися на діяльності людини епохи пізнього палеоліту. Було виділено такі стоянки як Мізинська, Кирилівська, Добранічівська, Межиріцька, Гінівська, Молдове V та інші, археологічні матеріали з яких переконливо свідчать, що уже в цей період, тобто 40-10 тис. років тому, одночасно з фізичним формуванням сучасного антропологічного типу людина набула також значного інтелектуального розвитку. Це проявилось у здібності до абстрактного мислення, яке фіксується залишками різних малюнків, креслень у вигляді меандрового, геометричного та інших орнаментальних мотивів, виконаних на кістках та черепах тварин.
Згадані та інші пізньопалеолітичні пам'ятки України виникли лише на місцевому мустьєрському ґрунті, перебуваючи у постійних контактах із синхронними їм пам'ятками Східної Європи.
В наступну, мезолітичну, епоху (IX-V тис. р. до н.е.) активні природні явища (зникнення льодовика і встановлення сучасних екологічних умов) призводять зовсім до іншого, більш активного і продуктивного способу життя людини, а відтак і до розвитку її духовності. Наприкінці мезоліту (його ще називають протонеоліт) на території Північного Причорномор'я України та Молдови і, особливо, степового й передгірського Криму існувало понад 20 пам'яток тепер добре відомої Кукрекської культури (назва походить від поселення Кукрек під Червоною Горою біля Кам'яної Могили на Мелітопольщині).
Для цієї культури характерні високий рівень виготовлення знарядь на відщепах та техніки сколювання мікролітичних пластин.
Житла Кукрекської культури - наземні та напівземлянки. Так на стоянці Мігрень VIII (біля сучасного Дніпропетровська), яка хронологічно належить до цієї культури, досліджені житла, що мали конічну покрівлю з жердин, нахилених до центру, переплетених лозою та покритих очеретом. Д.Я. Телєгін вважає, що це конкретне свідчення продовження традицій будівництва часів пізнього палеоліту (Межиріча, Мізина, Гінців), яке має паралелі в Сороках 2 (Молдова). З Мігренського поселення походить видатна знахідка - рогова мотика.
Однією з особливостей Кукрекської культури є й те, що в її господарстві величезну роль відігравало тваринництво, про що свідчать залишки кісток свійського бика та кози.
А найголовнішим регіоном, де відбувалися виключно важливі події, були Північне Причорномор'я та територія прилеглих до нього областей сучасної України.
Одночасно з Кукрекською культурою пізнього мезоліту (протонеоліту) існували ще дві культури - Гірсько-Кримська (стоянки Мурзак-Коба, Фатьма-Коба, Шан-Коба - всього близько 20 пам'яток) та Гребениківська. Кілька десятків поселень цієї культури відомі в Одеській і Миколаївській областях. Д.Я.Телєгін до Гребінківської культури відносить і пам'ятки типу Ненаситець (Дніпровське Надпоріжжя) [11, c. 88-89].
Таким чином, область пізньомезолітичного часу (протонеоліту) охопила територію від Пруту до Дону й від Чорного та Азовського морів до Надпоріжжя.
Після Мезоліту розпочався Неоліт - новий кам'яний вік, який ознаменувався значними зрушеннями у розвитку духовної та матеріальної культури стародавнього населення України.

На території Східної Європи, в тому числі й на Україні, неолітичний період датується VІ-ІV тисячоліттям до н.е. У країнах Стародавнього Світу ця епоха розпочинається ще у VІІІ тис. до н.е. В цей час відбуваються значні зрушення в розвитку економіки, соціальних відносин і духовної культури. Неолітична людина переходить від присвоюючої системи ведення господарства до відтворюючої. Основними галузями виробництва стають землеробство і скотарство.
Вперше такі великі прогресивні переміни у веденні господарства сталися у стародавнього населення на території сучасної Туреччини, в Анатолії. За визначенням відомого англійського археолога Джеймса Мелларта, тут ще в VІІ тис. до н.е. було започатковано добре відому тепер "Велику неолітичну революцію", яка на території України завершилася лише в ІІІ тис. до н.е.
У Південній Анатолії Дж. Мелларт здійснив розкопки двох надзвичайно важливих поселень - Чатал-Гуюк (6500-5650 р. до н.е.) та Хаджилар (5700-5000 рр. до н.е.).
Давній Чатал-Гуюк (Шу-еден-на-кі-дуг - так могло називатися поселення Чатал-Гуюк в древності, за визначенням відомого мовознавця А.Г.Кифішина) при площі 13 га був на ті часи великим поселенням. За 900 років існування його 12 разів поновлювали. Серед майже однотипних будинків з саману унікальним об'єктом був храмовий комплекс, де мешкали і працювали жерці-правителі. Було розкопано 40 храмів, інтер'єр яких прикрашали яскраві магічні сцени, як правило календарно-зодіакального змісту - мальовані й рельєфні зображення оленів, биків та баранів, а також антропоморфні зображення Праматері та Близнюків. Для створення цих зображень використовували також черепи жертовних людей і тварин. Померлих ховали здебільшого в помешканнях під лежанками та вогнищами, а пізніше - на вулицях.
Основу господарства мешканців Чатал-Гуюка становили хліборобство й скотарство. Значного розвитку досягли плетіння й ткацтво, з'явилися перші металеві (мідні і свинцеві) вироби та глиняний посуд. Важливого значення набув обмін товарами, зокрема, місцевого обсідану для виготовлення знарядь - на імпортні мушлі та прикраси.
Обмінюючись своєю продукцією, мешканці Чатал-Гуюка мали можливість спілкуватися із Сирією, Кіпром та іншими регіонами Середземномор'я.
Для кращого розуміння цієї епохи в Анатолії зазначимо, що, застосовуючи зрошувальну систему, мешканці краю значно підвищували урожайність зернових. Це сприяло різкому росту кількості населення, але, з іншого боку, зумовило засолонення полів. Все це призвело до перенаселення, а відтак - до демографічного вибуху. Мешканці змушені були розпочати відселення з обжитих районів. До цих обставин додавалися періодичні виверження навколишніх вулканів та інші катастрофи, а можливо, ще й воєнні сутички: Чатал-Гуюк та розташований неподалік від нього Хаджилар неодноразово спалювалися.
Відомий вчений Ю.О.Шилов у своїй монографії "Джерела витоків української етнокультури ХІХ тис. до н.е. - ІІ тис. до н. е." прийшов до такого висновку:
"... Все це призвело до демографічного вибуху і примусило жерців-правителів шукати нові землі для переселення свого народу..., було здійснено далеку експедицію навколо Чорного моря... Сталося це близько 6200 р. до н.е. Якщо експедиція й не обійшла всього Чорномор'я (так звана Циркум-понтійська зона - І.З.), то досягла, принаймні, пониззя Дніпра".
Ці висновки Ю.О.Шилов обґрунтовує нещодавніми дослідженнями мовознавця А.Г.Кифішина, який зіставив специфічні комплекси пранаписів з визначної пам'ятки Кам'яна Могила (розповідь про неї буде нижче) та Чатал Гуюка.
Тут же вчений підкреслює: "Відкриття мовознавця А.Г.Кифішина добре узгоджується з раніше зробленими висновками археолога В.М.Даниленка, палеоантрополога С.І.Круц, палеозоолога В.І.Бібікової" [14, с. 20].
У новому кам'яному віці на території України формуються перші хліборобсько-скотарські спільності, які представлені різними археологічними культурами.
Завдяки археологічним розкопкам відомих вчених М.Я.Рудинського, М.О.Макаренка, Н.В.Добровольського, В.М.Даниленка, Д.Я.Телєгіна та інших в межах України досліджені численні пам'ятки неоліту, що дозволило віднести їх до різних археологічних культур цієї епохи. Так населення культур - Буго-Дністровської, Сурської, Кріш-Старчево, Тиської та Культури лінійно-стрічкової кераміки на землях України жило в епоху раннього неоліту (кінець VІ - початок ІV тис. до н.е.), а населення Дніпро-Донецької та Ямково-Гребінцевої кераміки - в епоху пізнього неоліту (ІІІ тис. до н.е.)
Коротко розглянемо основні риси найповніше дослідженої Буго-Дністровської культури України.
Пам'ятки цієї культури вперше відкрив В.М.Даниленко у 50-ті роки ХХ ст. на Побужжі. Згодом вони були виявлені в басейнах Дністра та Пруту. Це одна з найдавніших землеробських культур у Східній Європі.
На початок ХХІ століття в Україні відомо понад 60 поселень Буго-Дністровської культури, які розташовані на Південному Бузі (між Вознесенськом Миколаївської області та Хмільником на півночі Вінниччини) та у Середньому Подністров'ї.
Буго-Дністровська культура існувала протягом тривалого часу - з середини УІІ до початку ІУ тис. до н.е. У своєму розвитку вона пройшла три періоди - ранній, середній (розвинутий) і пізній, кожний з яких був поділений на 2-3 фази.
Особливість кожної фази полягала у виготовленні якісно нової виробничої продукції, зокрема застосування шліфування і свердління при виготовленні знарядь праці. Але найголовнішим було те, що населення цієї культури значно урізноманітнило способи виготовлення керамічного посуду, притримуючись традиційних гостродонних форм горщиків S-видного профілю, прикрашених наколами та гребінцевим штампом. Крім того орнаментація посуду набуває нових рис: з'являються широкі прогладжені каннелюри, що становлять стрічковий візерунок, а також складні кутові мотиви, основою яких є шеврон з різними додатками або меандр .

Рис. 16. Кераміка Буго-Дністровської культури.
(За В.М.Даниленко).

Рис. 17 к. Кераміка Буго-Дністровської культури.

Вищесказане дає підстави зробити наступні висновки щодо розвитку Буго-Дністровської культури протягом всього періоду її існування.
Глиняний посуд раннього етапу вказує на східні генетичні зв'язки населення Буго-Дністровської культури, а також органічний зв'язок усіх трьох перших керамічних фаз місцевого неоліту - Скибинецької, Соколецької та Печерської на Вінниччині. Водночас населення Печерської фази мало контакти з населенням Дунайсько-Балканського регіону, зокрема Старчево-Керешської зони.
Водночас на середньому етапі, і передусім під час мешкання населення Самчинської фази, стають помітними контакти з населенням Дніпро-Донецької культури.
Дуже складною була доба заключного етапу Буго-Дністровської культури (Савранська та Хмільницька фази). В цей час встановлюються контакти з Балкано-Дунайськими культурами (Бутмир, Тордош-Вінча, Караново ІІІ, Будешть, Хаманджія). Найхарактернішим явищем була повторна поява чотирьох-п'яти форм кераміки і особливо відновлення складного криволінійного орнаменту.
Під час Хмільницької фази (поселення біля с. Сандраки) з найбільшою наочністю проявилися риси майбутнього передтрипільського часу. В керамічному комплексі поширюються різноманітні широко відкриті миски, а також вази на ніжках (фруктівниці). Отже, пам'ятки Хмільницької фази безпосередньо передують добі Трипілля на Україні і є одним із компонентів складання Трипільської культури, а відтак і Трипільської цивілізації [15, c. 148-154; 16, c. 15].
Дослідження неолітичних пам'яток у Степовому Побужжі, які останнім часом проводяться М. Т. Товкайлом, підтверджують думку В. М. Даниленка про прямі зв'язки заключного етапу Буго-Дністровської культури з пам'ятками раннього етапу Трипільської культури. Зокрема дослідник зазначає, що матеріальний комплекс пам'яток Буго-Дністровської культури Степового Побужжя, на відміну від інших регіонів Буго-Дністровської культури, сформувався в результаті сильних впливів, з одного боку, ранньотрипільського населення Південного Бугу, а з іншого неолітичного та ранньоенеолітичного населення Середнього Подніпров'я та Надпоріжжя [17, с. 62].
Щодо духовності, то у матеріалах Буго-Дністровської культури найповніше відобразились вірування людини неолітичної епохи. Уявлення про життя, смерть і народження простежується у групових могильниках, у ямах зі спеціальним похованням частин ритуальних тварин тощо. Уявлення про велике матріархальне божество, яке особливо шанувалося у найдавнішому землеробському середовищі, і, мабуть, співзвучне з давньогрецькою Деметрою - матір'ю землі - знайшли своє відображення у знахідках жіночих статуеток.
Важливим джерелом для вивчення ідеології місцевого населення є різноманітний орнамент, яким прикрашено глиняний посуд. На ньому можна простежити декілька орнаментальних схем, але не всі вони піддаються дешифруванню. Найбільш цікавим і цінним, на думку В. М. Даниленка, є розкриття змісту так званого волютного і волютно-меандрового рисунка, який він розшифровує як символ дракона, що уособлює чоловіче начало і, можливо, пов'язаний з сонцем та загалом з небом [15, с. 171].
В цілому комплекс релігійно-ідеологічних уявлень населення Буго-Дністровської культури не був окремою замкнутою системою. Він був частиною світоглядних уявлень, які притаманні значній частині того землеробського світу, що представлений Культурою лінійно-стрічкової кераміки, культурами Старчево, Караново, Кереш, Боян, Хаманджія тощо. Слід також зазначити, що орнаментальні схеми, близькі до буго-дністровських, з'являються і в неземлеробському середовищі - у матеріалах сусідньої Сурсько-Дніпровської культури.
Однак, як стверджує В. М. Даниленко, найголовнішим і найсуттєвішим є те, що, порівнюючи Буго-Дністровську культуру і Раннє Трипілля за ознаками форм ідеологічного розвитку, можна говорити про подвійну схожість не лише стосовно самого змісту деяких орнаментальних схем, але й також і у відношенні техніки їх виконання, специфіка якої полягає у нанесенні на підсушену поверхню посудини широких пролощених ліній [15, с. 171].
Детальнішому розгляду питань релігійно-ідеологічного розвитку стародавнього населення Південно-Східної Європи епох неоліту та енеоліту присвячена спеціальна праця В. М. Даниленка, яка була опублікована його учнем Ю.О. Шиловим лише у 1999 році. В ній, зокрема, зазначено, що у кінці докерамічного неоліту і особливо у ранньому керамічному неоліті в регіонах Східного Середземномор'я, Середньої Азії і на Півдні Європи (тобто в районах Старого Світу, де складалося землеробство) виникли різні варіанти давньоземлеробського культу, що згодом розвинулися у перших державах світу, а у народних звичаях він існує і сьогодні [18, с. 78].
Розгляд досягнень неолітичної епохи не буде повним, якщо не згадаємо хоча б коротко ще деякі інші важливі культури цього часу.

Сурсько-Дніпровська культура виникла і співіснувала одночасно з Буго-Дністровською. Разом з тим на території сучасної Галичини, Волині та Рівненщини відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень Культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається однією з класичних культур Європи. Населення цієї культури розводило всі основні види свійських тварин (вівці, кози, велика рогата худоба і свині) та вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін.
Цікаві матеріали отримані в результаті розкопок поховання в с. Незвисько Івано-Франківської області та в с. Баєві Рівненської області. Встановлено, що носії Культури лінійно-стрічкової кераміки належали до середземноморського антропологічного типу.
Пам'ятки Дніпро-Донецької культури (V-ІІІ тис. до н.е.) займають все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять. На території України і Білорусії відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї археологічної культури.
Для неї характерні колективні могильники так званого маріупольського типу, в яких зафіксовано сотні скелетів. На Україні таких могильників виявлено близько 30. Більшість їх зосереджено в районі Дніпровського Надпоріжжя. Носії Дніпро-Донецької культури ховали небіжчиків у колективних ямах, випроставши на спині, та посипали їх вохрю. Більш ранні поховання часто позбавлені будь-якого поховального інвентарю. Біля них лише зрідка зустрічаються примітивні прикраси, виготовлені із зубів оленя або риби. Лише в кінці неоліту виникає звичай супроводжувати небіжчиків деяким інвентарем.
Найбільш повно досліджено Маріупольський могильник, який розкопаний М.О.Макаренком. Він становить довгу (28 м) і вузьку яму, глибиною більше одного метра. В ній в один ряд і кількома ярусами залягало більше 121 кістяка, посипаних червоною вохрою. У могили покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут також знайдені перші прикраси з міді.
Спостереження над окремими могилами в Микільському і Лисогірському некрополях, де виявлені скупчення людських черепів, на думку Д.Я. Телєгіна, можливо, вказує на становлення культу вшанування черепів предків.
До маріупольського типу належать могильники: Олександрійський Вовнизький II, Васильківський ІІ, Ясинуватський тощо.
За всіма ознаками поховального ритуалу та антропологічним складом населення могильники Маріупольського типу входять у північну (Європейсько-Сибірську) область поховальних пам'яток. Тут вони становлять окрему групу, яка виділяється серед них значним переважанням групових поховань, що згодом переростають у колективні усипальниці.
В цілому могильники цього типу як локальне культурно-історичне явище охоплюють південну частину Середнього Подніпров'я, Надпоріжжя, Приазов'я і північ Степового Криму і їх слід віднести до трьох культур дніпро-донецького неоліту - Надпоріжської, Києво-Черкаської та пам'яток типу Засухи [19, с. 24-43] .
Однак найвидатнішою пам'яткою минулого є Кам'яна Могила. Після висвітлення її історичного значення ми повернемося до цих та інших процесів, які дають виключно важливу інформацію про духовну спадщину предків українського народу.

Кам'яна Могила -
визначна пам'ятка культури і мистецтва світового рівня

У світову науку ввійшли так звані "сім чудес" - єгипетські піраміди, "висячі сади" Семіраміди у Вавилоні, храм Артеміди в Ефесі, статуя Зевса у храмі в Олімпії, Мавзолей у Галікарнасі, Колос на о. Родос та маяк на о. Фарос в Олександрії.
Але далеко не всім відомо, що в духовній культурі первісних мисливців скотарів та землеробів Північного Причорномор'я визначне місце займає пагорб Кам'яна Могила, розташований на Півдні України в долині ріки Молочної, поблизу Мелітополя Запорізької області. До теперішнього часу тут зберігається у печерах та гротах безліч наскельних малюнків, які відтворюють первісні форми релігії: тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків тощо. У нас є всі підстави вважати, що ця унікальна пам'ятка не поступається вищезгаданим "Семи чудесам світу".
У геологічному та історичному плані Кам'яна Могила - найунікальніший зі своєрідних пам'ятників такого роду .

Рис. 18 к. Загальний вигляд Кам'яної Могили.
(За Б.Михайловим).

Як природне утворення вона пережила кілька мільйонів років. Спочатку це була піщана прибережна обмілина третинного, так званого Сарматського моря, згодом - масивна брила, зцементована залізистими розчинами піскового каменю. В подальшому, уже в розквіті четвертинного періоду, з неї сформувався поріг р. Прамолочної, що при переході до геологічної сучасності став кам'яним островом, в якому утворилися десятки гротів та печер. Отже, в міру появи певних ділянок Кам'яної Могили з-під води, на межі піщаної підоснови та пісковику, утворилися гроти та печери, які стали об'єктами використання первісними людьми в культових цілях. Саме сюди понад 10 тис. років тому, тобто під кінець палеоліту, стали проникати перші групи людей, про що свідчать залишки типових для цього часу крем'яних знарядь праці. А десь на початку неолітичної доби, коли з води виступили високі ділянки заплавної тераси, Кам'яна Могила стала островоподібним підвищенням над рівнем широчезних лугів. Саме в ці часи навколо неї виникає ряд неолітичних, а згодом енеолітичних і більш пізніх поселень, мешканці яких зберігали традиційне шанування Кам'яної Могили як святилища і в обраних місцях - у пісковикових навісах, гротах та печерах - залишили унікальні історичні свідчення про своє ставлення до світу.
Кам'яна Могила поступово перетворилася на високий, до 15 м заввишки, пагорб, витягнутий за течією річки в довжину на 300 м і шириною до 200 м. Горішню площину його становила пісковикова, майже монолітна, плита, далі йшов пісковий схил, спорадично закритий окремими брилами, що відкололися від первісного пісковикового щита, а ще нижче, вже на рівні заплави, подекуди розкидані плитчасті, досить потріскані брили або їхні уламки .

Рис. 19 к. Брили Кам'яної Могили.
(За Б.Михайловим).

Зображення трапляються на всіх рівнях Кам'яної Могили - від первісного щита та брил на схилах і аж до поодиноких пісковикових скель, розташованих на рівні луків, що має певне значення для хронологічного розчленування численних зображень в гротах, печерах і навісах цієї визначної пам'ятки.
Як ми уже зазначали, перші сліди перебування стародавньої людини на Кам'яній Могилі належать до пізнього палеоліту.
Протягом століть Кам'яну Могилу оповивають легенди та перекази, які розповідають про її фантастичне утворення та багатющі скарби, закопані героями або розбійниками під її скелями [20, с. 5-9].
Дослідження Кам'яної Могили було започатковане ще у 1890 році відомим археологом, професором Санкт-Петербурзького університету М.І.Веселовським, а у
ХХ столітті продовжене В.М.Даниленком, О.М.Бадером, М.Я.Рудинським, В.М.Гладиліним, Ю.О.Шиловим, А.Г.Кифішиним та Б.Д.Михайловим.
Внаслідок проведених археологічних розкопок Кам'яної Могили тут відкрито 65 гротів і печер, на стінах і стелях яких виявлено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень. Глибоко реалістичні рисунки дають уявлення про господарство первісних людей Південної України та їхню духовну культуру. На стелях нанесені рисунки різних історичних епох - палеолітичної, мезолітичної, неолітичної, міді-бронзи, і середньовіччя.
Отже, хронологія наскельних зображень Кам'яної Могили охоплює величезний період (від ХХІІ - ХVІ тисячоліть до н.е. до Х - ХІІ століть н.е .).
Серед багатьох рисунків Кам'яної Могили, розташованих на тлі лінійно-геометричних композицій, добре простежуються зображення людини, диких і свійських тварин. В основному вони наносилися на пісковик не фарбами, як, наприклад, у Франції чи на Південному Уралі, а протиралися шматком твердого каменю. Зрідка прадавні митці покривали утворені заглибини червоними і чорними мінеральними фарбами. А нещодавно у печері №36,б виявлені живописні малюнки, виконані жовтогарячою і чорною фарбами.
Розглянемо окремі зображення, найбільш виразні і цінні в історико-культурному плані. Відомо, що епоха палеоліту характеризується найпростішою господарською діяльністю людини - збиральництвом та полюванням усім племенем на мамонтів, носорогів, бізонів й примітивним уявленням її про навколишнє середовище. Ці та інші види діяльності людини пізнього палеоліту добре простежуються в печері "Бізона" і "Кози". Тут, на стелі печер, кожен рисунок (мамонт, бізон, люди, змії, птахи та інші) подано окремо. Зазначимо, що зафіксовані малюнки утворюють певну композицію, що вказує на деяку універсальну концепцію світосприйняття, яка відображає вертикальну тричленну схему світобудови: птах - мамонт - змій, де птах асоціюється з небом, мамонт - із землею, а змій - з підземним світом .

Рис. 20. Прорисовка та фото композиції "Мамонт, птах, бізон, змії" з печери Бізона.
Кам'яна Могила. Палеоліт. (За Б.Михайловим).

Рис. 21. Прорисовка та фото мамонта з печери Кози. Кам'яна Могила.
Палеоліт. (За Б.Михайловим).

Цікавим "художнім панно" є петрогліфи із печери "Містерій" (грот №51,б). На стелі печери стародавні мисливці на мамонтів, носорогів і коней відтворили незвичайне художнє полотно, на якому зображено двох мамонтів, коня, носорога, поруч - жінок, які танцють у колі; на деяких із них - маски тварин .

Рис. 22. Прорисовка та фото композиції "Вбивство мамонтеняти".
Кам'яна Могила. Палеоліт. (За Б.Михайловим).

Перед нами ритуально-обрядова сцена поклоніння тваринам - своїм тотемам.
Скажемо також і про те, що пісковики Кам'яної Могили є не тільки доброю основою для петрогліфів, але й відмінним матеріалом для скульптур - печерного лева, голови людини, риби тощо. Аналоги таких скульптур відомі у Західній Європі - Дольні-Вестоніце (Моравія), Ла Мадлен (Франція), Костенки (Росія).
В надрах палеоліту зароджувалася міфотворчість, що згодом у свідомості людини конкретизувалась у своєрідну модель, допомагаючи "гомо сапієнс" осмислити природне середовище, поняття буття і небуття, тобто життя і смерті.
Підводячи підсумок, наголосимо, що зразки образотворчого мистецтва пізнього палеоліту, які виявлені у гротах Кам'яної Могили, за своїм складом образів та символічним значенням не відрізняються від подібного мистецтва Західної Європи і Південного Уралу.
В епоху мезоліту (епіпалеоліту), який на території України існував у період Х - VІІ тис. років до н.е., на зміну холодному і суровому клімату приходить якісно новий, наближений до сучасного, а холодолюбну фауну змінюють зовсім нові види тварин. Мамонти і бізони вимирають, а їхнє місце займає дикий бик.
Відбуваються зміни і в трудовому житті стародавньої людини - з'являються мікролітичні знаряддя праці, кістяні пазові наконечники списів з кремінними вкладишами (Кукрекська культура), приручений собака, винайдені лук і стріли, за допомогою яких людина успішно полює на диких птахів і більш швидких тварин. Полювання стає одним із головних її занять.
Відповідно до вище охарактеризованих господарських занять мезолітичні люди, передусім мисливці, залишили на Кам'яній Могилі певні зображення. Унікальним прикладом є галерея рисунків мезолітичної епохи з печери "Коза" (№60). Тут на стелі зафіксовані фігури лося, бика, качок та інші. А головною пам'яткою цього гроту є плита - блок із зображенням полювання мисливця на кіз. Присутність на цій плиті мисливця і другої фігури кози, яка знаходилась у "загорожі", напевне, слід розуміти як відтворення древнім художником загінного полювання і процесу приручення цієї тварини .

Рис. 23 к. Прорисовка та фото зображення мисливця на кіз.
Кам'яна Могила. Мезоліт. (За Б.Михайловим).

Рис. 24. Прорисовка малюнка "Мисливці і тварина".
Кам'яна Могила. Мезоліт. (За Б.Михайловим).

Ми повинні добре зрозуміти, що у пізньому мезоліті розпочався перехід до відтворюючих видів господарювання - землеробства та тваринництва, а відповідно до цього стали змінюватися і вірування стародавньої людини. Та незважаючи на це, людина епохи мезоліту ще значним чином залишалася залежною від природи. Так люди, які жили у посушливих південних степах, зверталися до зрошувального землеробства. А ті, що мешкали у більш-менш сприятливих для землеробства місцевостях, змушені були періодично змінювати виснажені землі. Це у свою чергу обумовлювало пильніше стеження за календарем. При цьому значна увага приділялася переміщенням небесних світил, що згодом привело до виникнення добре розвинутих обрядів і міфів. Так поступово утворюється багатобожність.
Прадавні люди стали вірити в магічність обрядів, присвячених культу плодючості, зокрема, отриманню великого врожаю і приплоду домашніх тварин.
Наступила історична епоха - новий кам'яний вік (неоліт). Все те, що відбувалося в попередні десятки тисячоліть, тобто в епоху пізньопалеолітичного та мезолітичних часів (а це час діяльності мисливців та збирачів), фактично було призупинене відомою нам "неолітичною революцією". Закономірно, що нові виробничо-економічні фактори відбились і на образотворчому мистецтві. Яскравим прикладом перебігу цих процесів є зображення в печерах Кам'яної Могили, які дозволяють добре зрозуміти новий етап господарської діяльності людини, її духовну культуру та художньо-естетичні особливості мистецтва.
У людини виникає потреба зрозуміти світ, що її оточує, а також таємничі засади всесвітніх циклів, зокрема древо життя, яке поєднувало всі три світи: зв'язок теперішнього з минулим (те, що в землі) і майбутнім (те, що на небі).
Важливим наслідком дослідження Кам'яної Могили став 1985 рік, коли була відкрита Печера №57 - "Артеміда", на стінах якої зафіксовано петрогліфічне письмо. Найцікавішими зображеннями є вигравіювана фігура лося, у хвості якого простежується голова лебедя, а перед ним - другий лебідь .

Рис. 25. Прорисовка та фото зображення лося і лебедів.
Кам'яна Могила. Мезоліт. (За Б.Михайловим).

Поблизу розташовані зображення бика з місяцеподібними рогами і хоботом, а далі - чаклун у сусідстві з биками.
Отже, рисунки бика і птаха є прямим свідченням змін у природі. Як відомо, в господарській діяльності скотарів і землеробів бик відігравав головну роль, тому зовсім не випадково на поселенні біля Кам'яної Могили знайдено 180 залишків биків. Також треба мати на увазі й те, що згідно з віруванням древніх у небі носився "небесний бик", "дощовий бик" (Пра-Зевс), який давав Землі вологу, а значить, і гарний урожай.
В мистецтві Кам'яної Могили знайшли своє відображення й інші різноманітні міфологічні сюжети.
Так на карнизах однієї з печер є зображення богині-Матері з великими відвислими грудьми, в масці оленя, з рогами. Вона стоїть перед тваринами. Дослідники вважають, що цей рисунок передає образ Пра-Артеміди - богині полювання, перед якою поклонялися мисливці неоліту.
Особливий інтерес викликає також тричленна композиція, в якій образ лося (оленя), як правило, пов'язаний із вищим світом, особливо Сонцем. Олень був його духом - хранителем та встановлював день і ніч.
Таким чином, ми вже мали можливість переконатися, що неолітична людина ввійшла до нового економічного середовища з істотно новим і багатим арсеналом релігійних уявлень про навколишній світ і, як наслідок, створила певну космічну модель Світу. Це добре підтверджують знахідки з Кам'яної Могили та їхні розшифровки.
В цілому неолітичне мистецтво Кам'яної Могили за своїми стилістичними рисами є продовженням мистецтва епохи пізнього палеоліту та мезоліту, де, як і раніше, головний герой - звір (тварина). Як правило, ці рисунки виконані в реалістичній манері, хоча вже й простежується деяка стилізація образу. І тільки в енеоліті в образотворчому мистецтві відбувся яскравий спалах символізму й умовності.
Коротко зупинимося на характеристиці культурних надбань епохи мідного віку, які зафіксовані в гротах Кам'яної Могили.
Передусім нагадуємо про те, що у другій половині V-ІІІ тисячолітті до н.е. на просторах Південно-Східної Європи, від Дунаю до Волги й Уралу, розселились індоарійці, які входили до групи індоєвропейських народів і називали себе аріями. Вони займалися землеробством, скотарством, різними ремеслами. Пізнє слово "ар'я" асоціювалось у свідомості аріїв з поняттями "благородний", "знатний", "здоровий". Як свідчать археологічні дослідження, в цю епоху на Півдні України жило населення таких давньоземлеробсько-скотарських культур як Трипільська, Азово-Дніпровська, Ямна, Середньо-Стогівська та Кемі-Обинська - Криму, а на Кубані (Краснодарський край, Росія) племена так званої Майкопської культури.
Ця сторінка далекої історії України відтворена в гроті "Бика" .

Рис. 26. План-схема грота "Бика".
Кам'яна Могила. Енеоліт. (За Б.Михайловим).

Так у темряві просторої печери поступово вимальовуються контури "стародавнього храму", стеля якого дуже закопчена і де-не-де через вологу обвалилася. На цій стелі помітні такі контури тварин: чотири бики з поверненими в різні боки головами

Рис. 27. Бики у позі самозахисту. Грот "Бика".
Кам'яна Могила. Енеоліт. (За Б.Михайловим).

і три фігури тварин, що йдуть одна за одною, людина-чаклун, собаки в польоті і багато інших зображень .

Рис. 28 к. Бики з гроту № 9.
Кам'яна Могила. Енеоліт. (За Б.Михайловим).

Названі та інші рисунки гроту "Бика" - єдиний, відомий науці, хронологічно-змістовний вузол (за винятком епохи середньовіччя), в якому закладене міфотворче мистецтво місцевих племен, засноване на обожнюванні образу бика.
Дослідники Кам'яної Могили вважають, що в петрогліфах гроту "Бика" закладені основи космічної моделі, яка поширилася по світу. Як відзначалося вище, образ "великого дикого бика" виник ще в епоху раннього неоліту. До космогонічних образів належить і зображення чотирьох биків на стелі з цього ж гроту, яке символізує чотири сторони світу, тобто чотирьохкутову горизонтальну його модель.
Крім того, чотири сторони світу можуть позначити по горизонтальній орнаментації такі поняття як північ - низ, підземне царство, небуття і південь - верх, вирій, небо, обитель богів. А внизу розташовувалися злі духи, велетні-титани та інші істоти, пов'язані з підземним світом.
Великий інтерес у гроті "Бика" викликає зображення трьох собак у польоті.
Одну з найважливіших інформацій щодо проблеми походження писемності дають рисунки з гроту "Дракона" (№55) ,

Рис. 29 к. Скульптура дракона-вешапа з гроту № 55.
Кам'яна Могила. Енеоліт. (За Б.Михайловим).

а також численні зображення звіриної та людської стопи на брилах, названих "плитами слідів" (гроти №28, 34, 44, 49, 53, 55). Подібні людські і звірині сліди відомі з багатьох пам'яток від пізнього палеоліту до епохи міді-бронзи. Вони пов'язані з певними міфологічними уявленнями людини цього періоду.
Наведемо ще один цікавий приклад стародавнього міфу, який відображено на Кам'яній Могилі, зокрема в печері "Риба".
Головним її атрибутом є горельєфне зображення великої риби, виконане на кам'яному полі, прокресленому петрогліфами у вигляді лінійно-геометричних зображень. Подібні печери, пов'язані із культом Риби, в ті давні часи існували також у Сибіру, Закавказзі, Дворіччі (Шумері), Палестині і Малій Азії.
Зображення великої Риби вказує на існування в комплексі Кам'яної Могили своєрідного "дому Риби", збудованого за всіма канонами давньосхідної релігії.
Епоха бронзового віку яскраво зафіксована відповідними петрогліфами - "письменами".
Далекі пращури залишили нам свою художню галерею, яка і до наших часів існує на стінах Кам'яної Могили. На південному схилі Кам'яної Могили розташовані так звані "Кінські плити". Стородавній художник на плиті №26 зобразив фігури коней, в тому числі і у міфологічному образі - з пташиними головами.
На плитах Кам'яної Могили значну увагу приділено також образу "крилатого коня". Цей символ виник саме в українських степах. Є тут також зображення оленів. У декількох гротах збереглися малюнки так званої "супряги биків". На відміну від реалістичних рисунків, бики тут зображені в знаково-символічній манері: корпус тварин - у вигляді прямої лінії, увінчаної рогами-місяцями, а ноги передано двома паралельними рисочками. Найбільш цікаві рисунки були подані на плиті №37. Вони створюють єдиносюжетний вузол. Тут простежуються наступні зображення. Бики тягнуть якийсь предмет, виконаний у вигляді прямокутника, перехрещеного трьома паралельними лініями (прообраз землеробського знаряддя або транспортного засобу). Ліворуч від них стародавній художник зобразив змію, яка повзе.

Рис. 30 к. Супряга биків на плиті № 37.
Кам'яна Могила. Енеоліт. (За Б.Михайловим).

Не менш цікавий рисунок із гроту №46, де "супряга биків" тягне землеробське знаряддя для розпушування ґрунту - рало. У гроті №37 зображено також візок- сани [21, с.37-118].
Така в загальних рисах суть своєрідної художньої галереї у гротах Кам'яної Могили.
Унікальною подією стало виявлення у багатьох гротах і печерах "письмен", які дослідники датують VІ - І тис. до н. е., що засвідчує безперервність їхнього існування і розвиток серед давнього населення Південної України. Вони нанесені на стінах Кам'яної Могили, в багатьох її гротах та печерах. Як вважає автор відкритих "письмен" Б.Михайлов, вони мають схожість з писемними знаками Наддунав'я (Болгарія, Румунія), о. Кріт, Фінікії та Шумеру.

Рис. 31 к. "Давні письмена" та їх прорисовка.
Кам'яна Могила. Бронза. (За Б.Михайловим).

Рис. 32. Варіант транскрипції та перекладу протошумерськго "напису".
Переклад А. Кіфішина. Кам'яна Могила. Бронза. (За Б.Михайловим).

Перші спроби виділення "письмен" на Кам'яній Могилі належать М. Я. Рудинському, який вбачив у комплексах петрогліфів єдину лінію розвитку, "передану": ... у спільності основних елементів композиції".
У 1983 р. під час розкопок печери "Підкова" Б. Д. Михайлов уперше звернув увагу на присутність серед петрогліфів піктографічних і буквоподібних знаків.
Згодом в результаті перегляду усіх відомих місцезнаходжень з петрогліфами на Кам'яній Могилі ним же були відзначені численні лотографічні і буквоподібні знаки, які вчений прирівняв до піктографічного і буквеного письма [22, с. 118-119].
Відомий російський шумеролог А.Г. Кіфішин запропонував свою спробу дешифрування, прочитання та інтерпретацію частини написів Кам'яної Могили .

Рис. 33. Піктографічне письмо з Месопотамії та Кам'яної Могили.
Бронза. (За Б.Михайловим).

Рис. 34. "Латиниця" та "кирилиця" з Кам'яної Могили.
Бронза. (За Б.Михайловим).

Рис. 35. Середня частина панна № 34 з Кам'яної Могили.
Розгортка знаків та їх шумерські аналоги. (За А. Кіфішиним).

Рис. 36. Напис № 3 з гроту "Бика".
Кам'яна Могила. Бронза. (За А. Кіфішиним).

Рис. 37. Варіант прочитання напису № 3 з гроту "Бика".
Кам'яна Могила. Бронза. (За А. Кіфішиним).

При цьому він зазначив, що його переклади носять попередній характер і в процесі подальшої праці багато положень прийдеться переглянути і доповнити.
За підрахунками А. Г. Кіфішина у гротах Кам'яної Могили зафіксовано 130 написів-панно, накреслених на їх стінах, стелях та карнизах. Крім того відомо 160 кам'яних табличок з відповідними написами, які зберігаються у чотирьох сховищах. На сьогодні вченим розшифровано і проінтерпретовано 40 написів-панно і 16 табличок [23, с. 58]. Всі написи, як підкреслює дослідник, дають інформацію про богів тих часів, а також висвітлюють фактичні події, які відбувалися в районі Кам'яної Могили від пізнього палеоліту до мідно-бронзового віку [23, с. 558].
Наведемо декілька прикладів дешифровки написів з Кам'яної Могили.
На панно № 7, серед різних написів чітко виділяється напис виконаний на барельєфі у вигляді людської ступні. На шумерській мові цей знак не просто "ступня", а також писемний знак - АВ. Він позначав бога Абу - Царя трав. На цьомуж панно долідником виділено карту 16 рік з написами біля них та ряд інших написів. Остаточний варіант перекладу наступний: "Ишкур Энлиля возвратил (из преисподней) (посредством) 30 (заклинаний людей) марзи (= убийц бога). Думузи зерно (богине) Ашнан возвратил (посредством) 11- (кратного) изливания воды (на) поля: Вода утугов из (тучи) Ишкура проливается. // Угме (и) Абу - утугов, лиллу (и) аладу судили 25 " [23, с. 62-67].
У п'ятому панно зафіксовано напис такого змысту: "Уту предков первых (людей) судил - (это) перволюди Севера. Сын утугов судил (и) связывал.Огненный лев по закону радостно плугом резал (землю). Медведь (с) Лирой Внешней правителей углов (т. е. сторон света) (и) людей (всех) связывал. (В) Абзу змея мотыгу (связывала). Мертвец МЕ связывал, МЕ правителей по Суду Воды связывал. Козерог семя связывал. // (На холме) Дуку утуги Аратты (у) древа правителей Сина МЕ людей спаренными МЕ судили" [23, с. 68-81].
Ці та ряд інших написів з Кам'яної Могили, як зазначає А. Г. Кіфішин,- грандіозний древній архів, який дасть можливість по-новому побачити історію цивілізації Шумеру. Крім того, вона - залишки іншої, невідомої нам поки що великої культури, зв'язаної, як з культурою Передньої Азії, зокрема з Шумером, так і зі світом причорноморсько-приазовських степів [23, с. 27].
Без сумніву, протописемні знаки Кам'яної Могили пройшли дуже довгий шлях розвитку. Найдавніші з них А. Г. Кіфішин відносить до XII - X тис. до н. е. (печера "Чаклуна" № 52, грот № 51 тощо), а найпізніші - до ІІІ тис. до н. е. [23, с. 558].
На цьому ми закінчимо розгляд історичного і передусім культурологічного значення Кам'яної Могили як найвизначнішої пам'ятки не тільки України та Європи, а й усього Світу.
Вона є конкретним прикладом дуже складного за своїм характером і змістом первісного мистецтва, яке було започатковане в епоху пізнього палеоліту.
Тепер уже нема ніякого сумніву, що Кам'яна Могила як унікальна пам'ятка духовної культури і мистецтва світового рівня. Виникнувши в епоху пізнього палеоліту, про що передусім свідчить грот Мамонта, вона активно використовувалась як місцевим, так і прийшлим населенням різних історичних періодів - палеоліту, мезоліту, неоліту, епох міді і бронзи та раннього залізного віку, включаючи і скіфсько-сарматський час.
А переконливим свідченням цього твердження є детальне дослідження добре стратифікованого поселення поблизу Червоної Гори, розташованої неподалік від Кам'яної Могили, на правому березі річки Молочної.
Археологи добре розуміють суть стратифікованих поселень. Вони, як правило, охоплюють великий відрізок часу існування життя людини на одній і тій же місцевості. Це може бути 500-700 і більше років. У даному випадку в комплексі поселень біля Червоної Гори його досліднику Валентину Миколайовичу Даниленку вдалося простежити заселення цієї місцевості з ХІІ-Х тис. до н. е. до І тис. н. е.
Розглянемо основні етапи заселення людиною району Кам'яної Могили.
1. Першими поселенцями, звичайно, були представники кроманьйонців епохи пізнього палеоліту і середнього кам'яного віку - мезоліту. Про це зокрема свідчать виявлені на глибині близько 3,7 м від сучасної поверхні три послідовні архаїчні шари, розділені стерильними прошарками лесоподібного суглинку, потужність яких в окремих випадках сягає 30-40 см. У нижньому шарі виявлено сліди існування різних видів господарської діяльності стародавньої людини - мисливства, рибальства та скотарства. Знахідки представлені розрізненими кістками зубра, зайця, риби і численними кістками великої рогатої худоби. Другий, середній шар, насичений скупченням черепашок Unio, а також кістками коня, зубра, кабана і благородного оленя. З'являються кістки овець. А у третьому, верхньому, шарі виявлено три вогнища та невелике робоче місце для виготовлення крем'яних знарядь праці. Цей шар належить до Кукрекської культури (мезоліт-неоліт), яка була поширена на території гірського Криму і узбережжя Північного Причорномор'я аж до Дністра.
Все викладене вище про матеріальні залишки з тришарового поселення під Червоною Горою, поблизу Кам'яної Могили, засвідчує єдину лінію їх історико-господарської діяльності. Всі матеріали мають досить близькі аналогії з іншими пам'ятками, зокрема поселення Кукрек. У свою чергу археологічні матеріали поселення Кукрек (а відтак і Червоної Гори) мають ряд близьких аналогій з матеріалами Ненаситецького (Васильківського) неолітичного поселення, що розташоване в Дніпровському Надпоріжжі.
До них М.Я.Рудинський відносить також Білу Гору на Полтавщині та Охтирку на Сумщині, до яких, безсумнівно, належать мезолітичні поселення Донеччини - Пришиб і Пристін, що досліджувалися В.Соболєвим.
2. Вище цього горизонту, тобто ближче до сучасної поверхні, виявлено характерні невеликі відкриті вогнища, нагромадження кісток і кременю, купи черепашок Unio. Але, на відміну від нижніх горизонтів, тут трапляються перші знахідки найдавнішого глиняного посуду. Так на площі близько 2 кв. м В.М.Даниленком було знайдено унікальний розвал великого гостродонного горщика.
Дослідник вважає, що знайдені ним пам'ятки поблизу Кам'яної Могили переконливо доводять - складання власне неолітичної культури в умовах стародавньої Тавриди відбувалося на основі Кукрекської культури.
3. Тут же виявлено культурний шар кінця неоліту - початку енеоліту. Як було встановлено, він включає в себе кераміку, остеологічний матеріал, поодинокі вироби з кістки, нечисленні кам'яні знаряддя, велику кількість дрібних крем'яних знарядь та відходи виробництва.
Датуючим матеріалом у цьому шарі є кераміка. Крім технології виготовлення посудин, їхніх форм та конкретного застосування, нас, як уже було зазначено, передусім цікавить їхня орнаментація. Привертає увагу те, що посуд прикрашений складними лінійними композиціями, але переважає декорування штампами - наколами та відбитками гребінця, які утворюють горизонтальні ялинкові ряди.
4. В епоху ранньої пори мідного віку під Червоною Горою, на березі р. Молочної, також існувало і ранньоенеолітичне поселення Азово-Дніпровської культури, до складу якої входить Маріупольський могильник.
Найбільш характерну групу інвентарю з цього шару складають глибокі біконічні за формою та плоскодонні горщики, які нижче зрізу вінець незмінно мають характерне потовщення у вигляді комірця. Такий посуд прикрашений кутовими композиціями, виконаними у скорописній манері дрібних вдавлень підтрикутним штампом, виготовленим зі зламаної крем'яної пластинки. Іноді окремі зони орнаменту прикрашалися червоною вохрою. Є також посудини зі згладженою поверхнею, орнаментовані горизонтальними смугами і паралельними їм зиґзаґами, виконаними дрібнозубчастим гребінцевим штампом.
5. І, нарешті, культурний шар розвинутого періоду мідного віку. Зібрані в в ньому матеріали підтверджують його своєрідність. Так за технологічними ознаками кераміка значно відрізняється від тієї, що була виявлена в шарі раннього енеоліту. Серед форм є плечистий горщик з яйцеподібним денцем і високими відігнутими назовні вінцями. Поверхню стінок посудин старанно згладжено. В керамічній масі - значна домішка товчених черепашок, що зумовлює попелясто-сірий колір стінок посуду.
Увесь керамічний матеріал, знайдений тут, дуже подібний до кераміки Середньо-Стогівської культури Надпоріжжя.
Отже, маємо можливість зробити короткі висновки.
Не підлягає сумніву, що першопричиною виникнення і розвитку багатьох різночасових поселень біля Червоної Гори, на р. Молочній, було святилище первісної доби - Кам'яна Могила з її печерами і гротами, де відбувалися культові дії з кінця палеоліту, протягом всього мезоліту і неоліту, а також частково енеоліту і бронзового віку й, безперечно, хоча і спорадично - в часи середньовічних слов'янських культур, які існували в цьому регіоні [20, с. 10-50].
Враховуючи виключно важливе значення Кам'яної Могили як одного із центрів, що втілює в собі яскраві конкретні археологічні, етнографічні і лінгвістичні дані з історії порівняно великої території Південної частини теперішньої України, розглянемо окремі концепції з цієї проблеми, які внаслідок багаторічних досліджень висунуті відомими вченими.
Так у 1969 році Валентин Миколайович Даниленко, який присвятив своє життя дослідженню неолітичних культур, видав фундаментальну монографію "Неоліт України", де наголосив: серед інших "найзначнішим ... є поселення біля Кам'яної Могили, яке фіксує майже всі етапи розвитку неоліту і енеоліту Степового Приазов'я" [15, с. 9].
Як ми уже знаємо, в гротах Кам'яної Могили зафіксовані численні реальні сцени полювання на великих і дрібних тварин. Немає ніякого сумніву, що в цей час на території сучасного Приазов'я, в районі Мелітопольщини і прилеглих до неї районах України, вирувало активне життя, як у сфері господарської діяльності, так і духовної культури.
Як свідчить аналіз фауністичних залишків з поселення біля Кам'яної Могили, головних груп і сюжетів древніх зображень, у численних її гротах в епоху мезоліту і нового кам'яного віку, згідно з дослідженнями В.М.Даниленка, у господарстві населення цього регіону домінувало тваринництво. І.Г.Підоплічко серед остеологічних матеріалів докерамічного неоліту виділив 915 кісток бика, 136 - вівці-кози, 3 - собаки, а з числа кісток диких тварин - 140 коня та 68 інших диких тварин: зубра, кулана, благородного оленя, лисиці, вовка та ін., а також 5 кісток річкової черепахи, 5 - риби і 1 - пташки.
В наступні періоди аж до епохи раннього металу (енеоліту), як доведено археологічними дослідженнями, в господарстві населення району Кам'яної Могили спостерігається постійне збільшення великої рогатої худоби, а відтак і підвищення ролі тваринництва, а в цілому і всієї системи господарства. До того ж визначною подією цієї епохи в даному регіоні було приручення коня [15, с. 12].
І все ж найголовніше історичне значення Кам'яної Могили полягає в тих зображеннях, які зафіксовані в її гротах. Вони є виключно важливим джерелом для розуміння витоків багатьох аспектів духовної культури населення, яке жило і працювало в різні історичні епохи у причорноморсько-приазовських степах.
Отже, вище ми розглянули найважливіші етапи в історії не лише безпосередньо нашої української землі, а й інших держав Східної Європи. Це великий період, який увійшов в історію людства як новий кам'яний вік. За визначенням всесвітньо відомого французького вченого П'єра Тейяра де Шардена, це "найкритичніший і найвеличніший з усіх періодів минулого", а найхарактернішим було те, що він ознаменував виникнення перших цивілізацій на планеті Земля [24, с. 164-166]. Людство в цей час перейшло до осілого способу життя і наступив, за Шарденом, період "організованого людства", що проявився не лише у веденні землеробства і тваринництва, а й у появі перших елементів піктографічного письма.