Висновки

Аналіз проведених протягом двох останніх століть археологічних, етнографічних, історичних та інших досліджень на території сучасної України, результати яких знайшли відображення у численній науковій літературі, дозволяє прийти до висновку, що найголовніші процеси формування духовної культури українського народу, їх перші витоки сягають далекого історичного минулого. Так, С.М. Бібіковим було доведено існування на Мізинській пізньопалеолітичній стоянці на Чернігівщині першого в Україні музичного інструментального комплексу з кісток мамонта, який використовувався жителями цієї стоянки ще 30-25 тисяч років тому.
Є всі підстави вважати, що такий же музичний комплекс існував і на пізньопалеолітичній стоянці Молодове ІV (Чернівецька обл.), де археологами зафіксовані залишки кістяних флейт. Нагадаємо також і про те, що майже на всіх стоянках пізнього палеоліту (40-10 тис. р. до н.е. ) зафіксовані жіночі статуетки та залишки живопису, зокрема зображення сцен полювання на тварин та сцен різних магічних мисливських дій.
Підкреслимо: твори мистецтва культового призначення відображали реальне життя людини того часу. Відомо, наприклад, що різноманітні підвіски, виготовлені із зубів тварин мали магічне значення і служили мисливським амулетами.
Таким чином, початковий етап розвитку духовної культури стародавньог населення України предметно фіксується матеріалами первісних стоянок пізнього палеоліту на території України. Людина і людство цієї епохи, вцілому, досягли певного рівня матеріальної і духовної культури, що стало основою для формування й подальшого розвитку економічних і суспільних відносин та піднесення духовності людини наступних епох.
Близько ХІ-Х тисяч років тому пізній палеоліт змінився середнім кам'яним віком - мезолітом. Утворення теплого Балтійського морського басейну стимулювало подальший відступ льодовика і різкого пом'якшення клімату. З однієї тундроприльодовикової зони утворилися три: степова, лісова й тундрова. Це в свою чергу обумовило зникнення холодовитривалих тварин пізнього палеоліту (мамонтів, волохатих носорогів тощо). Залишаються лише благородний олень, зубр, кабан. Одночасно з'являються численні види диких птахів. Встановлюється сучасна геологічна епоха - голоцен. Формується гідрографічна сітка. Величезні північні території Європи, особливо на початку мезоліту, мала вигляд не земної, а водної поверхні з численними островами. Чорне море, як і раніше, залишалось озером. На тодішніх причорноморських територіях утворилися такі великі водні магістралі, як Палео-Дон, Палео-Дніпро, Палео-Південний Буг, Палео-Дністер та Палео-Дунай, води яких текли до Чорного моря.
В зазначену епоху найголовнішим видом господарства було полювання і рибальство. Це в свою чергу обумовило винайдення способу виготовлення нових знарядь праці, якими стали лук і стріли, що забезпечувало добування необхідної продукції для життя. З часом це зумовило швидкий розвиток полювання, а пізніше привело до приручення диких тварин. Практична доцільність використання у побуті мікролітів та вкладишів була настільки важливою, що їх широко використовували також протягом наступних епох, аж до появи заліза та винайдення способу його гартування.
В кінці епохи мезоліту, яку в археологічній науці називають протонеолітом, розпочався процес формування чорнозему, особливо в степовій зоні України.
На сучасному етапі археологічних досліджень велика увага приділяється дослідженню процесів, які відбувалися під час так званого Чорноморського потопу. 18-20 жовтня 2003 року у Колумбійському університеті (США) відбулась міжнародна конференція під назвою "Чорноморський потоп: археологічні та геологічні докази". Найбільш вірогідно, що Чорноморський потоп проходив в період 7,6 тис. років тому, в час коли води Середземного моря сягнули Босфорської сідловини, через яку гігантським соляним водоспадом заввишки 100-156 м почали переливатися у прісне Чорне озеро. Чорноморська водойма піднялася як мінімум на 100 метрів і затопила не менше 100 тис кв. км суходолу. Засолення прісноводного Чорного озера стало фатальним для його флори і фауни. Продукти розпаду мертвих організмів призвели до зараження глибинних шарів моря сірководнем. Підтоплення широкої долини північного узбережжя Чорного моря започаткувало утворення Азовського моря [122, с. 3-13].
Про окремі події, що відбулися в період Чорноморського потопу ми зупинилися в зв'язку з тим, що в цей же час на узбережжі Північно-Західного Причорномор'я з'являється населення Гребениківської культури (сучасна Одещина).
У відповідності до досліджень Л.Я.Залізняка, зокрема картографування стоянок із знаряддями праці гребениківського типу, простежується потужна міграція населення з Подунав'я через Півнчно-Західне Надчорномор'я у басейн Південного Бугу, далі у Надпоріжжя та у Надазов'я (Кам'яна Могила на р. Молочній, Матвіїв курган під Таганрогом, Ростовської обл). Наслідком цієї міграції стало поширення прогресивної протонеолітичної техніки відтискової обробки кременю серед мезолітичних мисливців та рибалок Південно-Східної України.
Характерно, що гребениківські протонеолітичні мігранти з Подунав'я, ще в середині VІІ тис. до н.е. вступили в контакт з аборигенами Кукрекської культури, стоянки якої розташовані в Подністров'ї по узбережжю Чорного моря аж до стоянки Кукрек під Сімферополем в Криму.
В свою чергу традиційний спосіб обробки кременю кукрецького типу простежується і на ранній печерській фазі Буго-Дністровської неолітичної культури [122, с. 11].
Отже, у нас є підстави стверджувати про генетичну послідовність Гребениківської, Кукрекської та Буго-Дністровської культур.
Так, поступово наступила остання епоха кам'яного віку на території України - неоліт (середина VІ - початок ІІІ тис. до н.е.)). Цей період був найтеплішим кліматичним оптимумом голоцену майже на всій території сучасної України [11, с. 93].
Найважливішою рисою епохи неоліту було утвердження різних галузей відтворюючого господарства, перш за все землеробства і скотарства.
Тісно пов'язані між собою ці галузі розвивалися на грунтах родючих річкових й приозерних наносів, які утворилися у заплавах південної та західної частин України після пониження вод. Вирощувалося декілька видів пшениці та ячмінь. Земля оброблялась мотиками, а зерно подрібнювалося (перемелювалося) на зернотерках. Разом з тим в цей час сформувалося стадо свійських тварин у складі великої і дрібної рогатої худоби та свиней.
Істотно змінилися й знаряддя праці. Вдосконалилися лук і стріли. З'явилися досконалі кам'яні сокири, які застосовувалися для вирубування чагарників в заплавах і використання звільнених ділянок для вирощування зернових культур. Остаточно сформувалися техніки обробки каменю, в тому числі й кременю, зокрема шліфування, пиляння і свердління.
Але, однією з найважливіших рис неоліту, притаманною всім неолітичним культурам (Буго-Дністровській, Лінійно-стрічкової кераміки та ін.) було виробництво керамічного посуду [11, с. 96].
Новим видом виробництва стало прядіння, що зумовило виникнення ткацтва. А як наслідок, створення ще одного штучного виду продукції - тканини. Прядіння спонукало винайдення першого маленького "колеса", а ткацтво - першого примітивного ткацького верстата.
Набуває розвитку водний транспорт. Зокрема виготовлялися човни великих розмірів із стовбурів дерев, особливо дуба. По одному з таких човнів виявлено на Південному Бузі та на Осколі (Харківщина). Завдяки човнам засоби пересування водою стали найкращими і майже єдиним способом зв'язку й перевезення вантажів між різними групами населення.
Виникає також і наземний транспорт - волокуші, лижі та сани. Саме з цього періоду велика рогата худоба стає тягловою силою.
Значна частина населення неолітичної епохи перейшла на осілий спосіб життя, збільшилась кількість поселень, а в окремих районах нинішньої України з'явилися поселення, оточені ровами і валами. А найголовнішим було те, що в цей час відбувся демографічний вибух: населення земної кулі зросло протягом неоліту з п'яти до 80 млн. чоловік [11, с. 97].
Наведені дані про значні зрушення в матеріальному виробництві неолітичного населення України сприяли також подальшому формуваню його світоглядних уявлень, що проявляється перш за все у різноманітних релігійних уявленнях. Зокрема, посилюється віра у потойбічне життя не лише cамої людини, а й її душі. Про це свідчать факти часткового чи повного трупоспалення, причому при залишках останніх знаходилися також предмети, як і при трупопокладаннях. У могильниках землеробсько-скотарських племен з'являються скульптурки людини та зображення тварин (Маріупольський могильник). Але справжніми шедеврами образотворчого мистецтва є наскальні зображення в численних гротах Кам'яної Могили в долині річки Молочної, поблизу Мелітополя. Особливу цінність мають зображення, що зосереджені у гротах Мамонта, Собаки, в печері Чаклуна та в інших об'єктах цієї унікальної пам'ятки. Кам'яна Могила є виключно важливим історичним джерелом для розуміння характеру вірувань і розвитку духовної культури. Загалом, стародавнього населення України різних історичних епох (від палеоліту до середньовіччя).
Одним з найважливіших і найяскравіших в історії розвитку матеріальної і духовної культури нашої країни був період так званого мідно-кам'яного віку - енеоліту, який характеризується переходом до застосування першого металу - міді.
Якраз в цей час на значній території сучасної України (Подністров'я, Побужжя, середня течія Дніпра, Південна Волинь, Галичина, Північне Причорномор'я) понад 2,5 тисяч років (5400-2750 рр. до н.е.) жило і працювало населення, яке ми називаємо трипільцями.
Виключно влучно оцінює цю епоху М.Ю. Відейко: "Шість тисяч років тому на землі, яку сьогодні називають Україною, стояли величезні поселення - міста. Коли історія починалася в Шумері, їх руїни вже давно були сховані під різнотрав'ям лісостепу між Бугом та Дністром ??. Люди, яких ми називаємо трипільцями, заклали підвалини цивілізації на нашій землі. Вони одними з перших почали тут вирощувати хліб і плавити метал, збудували тисячі селищ і десятки міст. Вони прагнули вічного життя, молячись і приносячи пожертви Вищим Силам, створили дивовижні магічні орнаменти, які зачаровують нас і сьогодні" [32, с. 2].
Так, так, дійсно зачаровують. Конкретним підтвердженням нашого зачарування давньою трипільською минувшиною є наступне. Понад сторічне дослідження трипільської культури, а особливо в останні десятиліття, переконливо довели, що в епоху Трипілля значні території Правобережної України були покриті густою сіткою поселень. Інтенсивно розвивалися основні галузі господарства, зокрема землеробство та скотарство. Започатковано металообробне та інші галузі виробництва, перш за все гончарство, прядіння і ткацтво.
Особливе місце посідало житлобудівництво. В значній мірі воно базувалося на потребах трипільського населення у зручних і добротних житлах. Тому невипадково простежується виключно дбайливе ставлення трипільців до облаштування свого житла. Розпочинаючи з раннього етапу, на значній частині трипільських поселень існували два види будинків: наземні та заглиблені (землянки і напівземлянки). В кінці середнього та початку пізнього етапів Трипілля починають споруджуватися двоповерхові будинки.
Особливою рисою відзначався інтер'єр трипільського житла. Він сприяв зручному влаштуванню кожного члена трипільської сім'ї. Так, печі використовували не тільки для приготування їжі, а й для обігріву приміщення, лавки - лежанки - для відпочинку, підвищення - для зберігання посуду. У житлах також було багато робочих місць. До інтер'єру жител, безперечно, входили і інші предмети, виготовлені з дерева, які на жаль не збереглися.
Як уже було підкреслено, великих досягнень у житлобудівництві досягли трипільці на середньому та пізньому етапах. Житла, як правило, були наземними, одноповерховими, а на окремих поселеннях і двоповерховими (Тальянки, Майданецьке та ін.) та різними за розмірами: від 25-30 до 100 кв.м, а подекуди й більше. Конструкція їх досить складна: стінки висотою 2 м і більше, як правило, виконані на дерев'яному каркасі і обмазані глиною, дерев'яна стеля теж обмазана глиною. Дах був двосхилий, покритий очеретом. Підлога у більшості жител утрамбовувалася піском та іншими домішками і покривалася глиняною обмазкою, яка постійно, в міру необхідності, поновлювалася. Багато жител мали 2-3 кімнати, а до деяких прибудовувалися легкі споруди суто господарського призначення. Вікна - невеликі, округлої або овальної форми. Як з внутрішньої так і з зовнішньої сторін, стіни білилися та розмальовувалися різними кольорами .

Рис. 179 к. Українська народна архітектура XIX-XX ст. з елементами язичницької символіки.

Як ми бачимо, належні побутові умови майже кожної трипільської людини мали першочергове значення для продуктивного ведення домашнього господарства. В першу чергу - землеробства та тваринництва. Запровадження у домашньому виробництві ткацького верстата (його залишки простежувалися у багатьох досліджених трипільських поселеннях), а відтак і виготовлення тканин, які використовувалися для пошиття чоловічого, жіночого та дитячого одягу та оформлення інтер'єру кімнат.
Неперевершеним було керамічне виробництво, яке набуло масового характеру. Виготовлявся рівновеликий посуд, який мав кухонне і столове призначення, а також його використовували для зберігання зерна харчових продуктів та рідин. Окремі горщики сягали висоти 0,5-1 м і більше.
Майже на всіх поселеннях знайдені мініатюрні посудини, в тому числі на окремих - брязкальця, які використовувалися для виховання дітей.
Виготовлялися ритуальні предмети (біноклевидні посудини, так звані пітандери тощо), у великій кількості в обрядових діях застосовувалася антропоморфна та зооморфна пластика.
Але одним з найважливіших досягнень у всіх сферах життєдіяльності трипільців була розписна (мальована) кераміка.
У розписній кераміці виділяються посудини з багатобарвним (поліхромним та біхромним) або однобарвним (монохромним) орнаментом. Їхня поверхня рівна, добре вигладжена і перед розписом вкривалась фарбовим обличкуванням.
А після цього трипільські майстри-художники на зафарбовану поверхню наносили багатосюжетний орнамент в одну-три фарби (чорну / коричневу/, червону, білу). А. Кульчицька влучно зазначає: "Орнамент - це мова без слів, в нім є багато таємниць і глибока мудрість. Орнамент - це система знаків, це символічне багатоголосся, в нім втілено чари народної фантазії, зображено красу землі, природи, сонця, звірини і людини.
Захоплюють дух візерунки на глечиках Трипільської культури: дерева, галузки, листя, квіти, насіння-зерна, звірячі та людські постаті з піднесеними над головою руками, наче "берегиня". На подив, такі ж мотиви знаходимо в наші часи на традиційних вишивках і тканих рушниках". [123, с.9]

Рис. 180 к. Українські народні сорочки з давніми символами. Поділля. XIX-XX ст.

Рис. 181 к. Подолянки у традиційному вбранні. XIX-XX ст.

Рис. 182. Найбільш характерні мотиви української народної орнаментики XIX-XX ст., які мають аналогії на археологічних пам'ятках.

Рис. 183 к. Вироби декоративно- прикладного мистецтва українців з традиційною орнаментикою. XIX-XX ст.

Рис. 184 к. Рушник з зображеннями жінок під час язичницького обряду. Поділля. XIX-XX ст.

Рис. 185 к. Українські рушники з язичницькою символікою. Поділля. XIX-XX ст.

Отже, ми маємо конкретне свідчення традиційних зв'язків орнаменту від Трипілля до сучасності. А що ж можна сказати про митців - попередників Трипільської культури? Ми вже наводили приклад існування і практичного пвикористання музичного комплексу на пізньопалеолітичних стоянках Мізин на Десні (Чернігівщина) та Молодове V на Дністрі (Чернівецька обл.), які є також конкретним свідченням започаткування мистецтва на землях України, ще з часів, які вимірюються в 25-30 тисяч років тому. Нагадуємо про це тому, що мізинська культура - ціла епоха не лише для населення цієї стоянки, а й для Києва, де жило і працювало населення Кирилівської пізньопалеолітичної стоянки (Київська гора), стоянки поблизу с.Гінці Лубенського району Полтавської області, Добранічівська стоянка на р.Супій на Київщині, стоянки в с. Межиріч Канівського району на Черкащині, двох стоянок - Чулатівська поблизу м. Новограда-Сіверського та Довгинецька поблизу м.Овруч на Житомирщині, а також Фастівської стоянки на Київщині. В цілому всі названі стоянки були розташовані на території радіусом в 200 км.
Пройшли тисячоліття, населення пережило льодовиковий період і сильне потепління в епоху мезоліту, а названі та інші пам'ятки залишили нам шедеври своєї епохи. Так, на Мізинській стоянці, крім виявленого музичного комплексу із кісток тварин, зокрема мамонтів, зафіксовано зародження геометричного орнаменту і відповідних йому композицій, що розкривають складну знакову систему відображення реальної дійсності тих часів. Геометричні мотиви на шумливому браслеті та інших предметах виступають тут як магічні знаки і символи - кола, зубці, ромби, кривульки, ялинки і безконечний меандр, тобто символи людей, землі, води, птахів та ін.
Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З'являлися нові мотиви, але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. До старого додавали щось нове, символічне. У візерунках зображувалися складною геометричною мовою людина, звірі, птиця. Разом з тим названі орнаментальні мотиви образно відображали уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров'я, хвороби тощо [123, с.10].
У трипільських племен ромбічний узор був символом родючості. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля. Такий орнаментальний знак як коло означав сонце або тепло, хвилі - річки, крапки - дощ і т.ін.
Про традиційні мотиви, які започатковані ще в епоху пізнього палеоліту на кістяних предметах знайшли своє продовження в середньому кам'яному віці, зокрема в достатньо чітких петрогліфах всесвітньо відомої пам'ятки образотворчого мистецтва Кам'яної Могили. Дослідження цього унікального духовного центра, розпочате ще у 1936-1938 рр О.Бадером і продовжене В.Даниленком, Б. Михайловим, А.Кіфішиним та іншими фахівцями переконливо доводить започаткування первісних елементів писемності. Виключно важливу інформацію дають рисунки таких тварин як мамонт, бик, вовк, пес тощо. Крім цих зображень у Кам'яній Могилі є багато лінійно-геометричних рисунків у вигляді рядів насічок, круглих ямок та простих, зігнутих, рівнобічних і перехресних ліній. Ці геометричні рисунки зовсім не порушують зображення тварин, що свідчить про єдину композиційну систему і зображених тварин і геометричних рисунків.
Якщо ж говорити про новий кам'яний вік (неоліт) та існування численних археологічних культур цього періоду (Буго-Дністровської, Лінійно-стрічкової кераміки, Дніпро-Донецької, Сурсько-Дніпровської та ін.), то в орнаментації посуду цього періоду ми теж чітко простежуємо ті ж мотиви - прокреслені лінії, стрічкові наколи, хвилі, ямки тощо. Примінялося також різьблення на кістці та рогові. В переважній більшості візерунки на керамічному посуді відображали землеробську спрямованість діяльності населення неолітичних культур. Яскравим прикладом цього є орнаментація керамічних виробів Буго-Дністровської культури, зокрема її останньої передтрипільської (Хмільницької) фази (поселення Сандраки). Весь набір кераміки, передусім широко відкриті миски та вази на ніжках, прикрашалися криволінійними та вертикально-кривульчастими візерунками, а також штамповим багатозубчастим гребінцевим рисунком.
Такий короткий екскурс перших кроків розвитку духовної культури від Пізнього Палеоліту до Трипілля на території сучасної України в галузі первісного мистецтва. А тепер знову повернемося до найголовнішої проблеми нашого дослідження - витоків духовної культури українського народу, що започатковані в трипільський час.
Декорування посуду та інших виробів трипільськими майстрами не обмежувалося геометричними узорами. На мальовничому посуді часто зустрічаються й зооморфні та антропоморфні мотиви. На поверхні горщиків, ваз простежуються зображення биків, собак та людські постаті, що не виключає їхнього магічного значення.
Ще раз підкреслимо, що наведені нами дані свідчать про високомистецький характер геометричного і фігурного орнаменту на трипільській кераміці, що в свою чергу дає підстави стверджувати про існування в той час окремих груп малярів і декораторів, яких ми на певних підставах можемо вважати першими основоположниками українського мистецтва [123, с.37].
Під кінець ІІІ тисячоліття до н.е. Трипільська та синхронні їй енеолітичні культури (Середньостогівська, Гумельницька, Ямна та ін.) припиняють своє існування. Наступив новий період - епоха бронзового віку. За найновішими даними упродовж ІІ-го тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур. До найбільш ранніх (кінець ІІІ - перша половина ІІ тис. до н.е.) належать поселення і могильники Культур шнурової кераміки (Городецько-Здовбицька, Стжижовська, Підкарпатська, Середньодніпровська), які розташувалися на території лісостепового Правобережжя України, Полісся, Волині і Прикарпаття.
Таким чином, шнурова орнаментація керамічних виробів названих культур є конкретним підтвердженням їх генетичних зв'язків з населенням Трипільської, Ямної та інших енеолітичних культур, на кераміці яких теж застосовувалися відбитки шнура.
В свою чергу Культури шнурової кераміки генетично споріднені з наступними культурами бронзового віку - Комарівською та Тшинецькою (їх характеристика дана вище). Вважається, що за кількістю і різноманітністю мідних, бронзових, а подекуди срібних прикрас (шпильки, браслети, фібули, кільця, підвіски) Тшинецька і Комарівська культури не мають собі рівних серед культур середнього бронзового віку України. Заслуговують на особливу увагу також знахідки предметів, на яких відображено мистецтво цієї епохи.
Так, на території поширення племен Тшинецької культури, зокрема в с.Дударків Бориспільського району Київщині, виявлено унікальну знахідку, що характеризує стиль образотворчого мистецтва населення Подніпров'я - бойову рогову сокиру-молот. На її поверхні вигравіювано композицію, яку складають стилізоване дерево з кроною у вигляді спіральних закруток та зображення семи тварин, серед яких впізнається свиня, кінь, лань і хижак. Ближче до обуха сокири вирізьблено складний геометричний орнамент.
Нагадаємо також і про те, що на території Донеччини було знайдено близько 300 зразків посуду Зрубної культури із загадковими піктографічними знаками.
Отже, актуальність вивчення історії названих культур полягає в тому, що територія, на якій мешкало їх населення упродовж бронзового віку, за даними лінгвістів, палеографів, істориків, археологів, входила в зону прабатьківщини слов'ян.
Притримуючись даних висновків, вважаю за потрібне висловити і своє бачення даної проблеми. Глибоке дослідження Культур шнурової кераміки, а також Тшинецької і Комарівської мають безпосередні генетичні зв'язки з попередніми Трипільською та Ямною культурами епохи мідного віку.
Не викликає сумніву також і те, що всі ці культури і, передусім, населення Тшинецької культури пов'язане зі праслов'янським етносом. А все це, в свою чергу, засвідчує генетичний зв'язок народів багатьох слов'янських племен, особливо Середнього Подніпров'я, з носіями Трипільської культури.
Вважаю, що подальший розгляд найактуальніших процесів, які відбувалися напередодні і в період утворення держави Київська Русь, не викликає необхідності. Цій проблемі ми приділили значну увагу в основному тексті даної книги. Зупинимося лише на одному питанні. Це трипільські поселення-гіганти.
Значним надбанням української археологічної науки є відкриті і частково досліджені на території сучасної Черкащини трипільські поселення-гіганти, які визначаються як протоміста або супаерцентри, що об'єднували трипільську цивілізацію в єдине ціле. До них належить поселення біля сіл Майданецьке, Тальянки, Доброводи та Веселий Кут на Черкащині.
Нам залишається лише приєднатися до висновків К.К.Черниш, дослідниці Трипільської культури в Україні і Молдові, яка, розглядаючи трипільське суспільство в соціально-економічному плані, великі поселення-гіганти на Черкащині вважала загальнотрипільськими столицями, які послідовно змінювали одна одну [124, с.240].
А на останок висловлю своє бачення нашого українського минулого, а конкретніше походження української нації. Уважне вивчення і аналіз відомих подій в галузі матеріальної та духовної культури, які відбулися на теренах України, глибоко обґрунтовані багатьма вченими різних поколінь, привели до наступних переконань. Незважаючи на складні і різноманітні етнічні та міграційні процеси, які відбувалися на території України упродовж багатьох віків, у нас немає ніякого сумніву, що основи українського родоводу були закладені в другій половині - напри кінці V тисячоліття до н. е., що дає підстави засвідчити автохтонність певної частини населення того часу, і передусім носіїв Трипільської культури. Вони зберегли і через тисячоліття передали нам любов до рідної землі, до хліборобства ,

Рис. 186 к. Сучасний український весільний коровай.

а найголовніше -- активного творення всього нового і прогресивного. Наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е. внаслідок агресивних дій іноетнічного населення Трипільська культура зникає. Але традиції, започатковані трипільцями абсолютно у всіх напрямках господарського і культурного життя, передалися населенню епохи бронзового віку, в першу чергу носіям культур шнурової кераміки (Середньо-Дніпровської, Тшинецької та ін.), а в майбутньому населенню ранньослов'янських - Зарубинецької, Черняхівської та Київської культур. І як наслідок, все це та інше стало надбанням народу Київської Русі, а відтак і українського народу, який є прямим спадкоємцем духовної і матеріальної культури населення Київської Русі.

Рис. 187 к. І.І.Заєць , В.А.Косаківський , О.В.Чопа-Верміяш
в експозиції Вінницького обласного краєзнавчого
музею. /травень 2006р./

Рис. 188 к. І.І.Заєць з онуком Дмитром та помічниками
В.А.Косаківським і О.В.Чопа-Верміяш

Література

1. Винокур І.С., Телєгін Д.Я. Археологія України. - Тернопіль, 2004. - 479 с.
2. Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація в праісторії Європи // Перший Всесвітній конгрес Трипільська цивілізація. - Тези доповідей. - К., 2004. - С. 10-13.
3. Черныш А.П. О времени возникновения палеолитического искусства в связи с исследованиями 1976 г. стоянки Молодова II // У истоков творчества. - Новосибирск: Наука, 1978. - С. 18-23.
4. Окладников А.П. По поводу открытия А.П.Чернышом образца искусства в мустьерском слое поселения Молодова I // Там же. - С.23-25.
5. Шовкопляс І.Г. Основи археології. - К., 1972. - 220 с.
6. Ефименко П. П. Первобытное общество. - Л.: Соцекгиз, 1938. - 636 с.
7. Шовкопляс І.Г. Пізній палеоліт // Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т. І. - С. 39-64.
8. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта. Очерк материальной и духовной культуры палеолитического человека. - К., 1987. - 107 с.
9. Марсель Отт. С.М.Бібіков. Плідне натхнення // Археологія. - 1998. - №4. - С. 4-8.
10. Залізняк Л. Л. Первісна історія України. - К., 1999. - 263 с.
11. Чмихав М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. - К., 1992. - 376 с.
12. Черниш О.П. Стародавнє населення Подністров'я в добу Мезоліту. - К., 1975. - 165 с.
13. Колосов Ю.Г. Мезоліт // Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т. І. - С. 64-77.
14. Шилов Ю.О. Джерела витоків української етнокультури ХІХ тис. до н.е. - ІІ тис. до н.е. - К.: Аратта, 2002. - 271 с.
15. Даниленко В.Н. Неолит Украины. - К., 1969. - 259 с.
16. Заєць І.І. Трипільська культура на Поділлі. - Вінниця, 2001. - 184 с.
17. Товкайло М. Неоліт Степового Побужжя. / Кам'яна доба України. - Вип. 6. - К.: Шлях, 2005. - 160 с.
18. Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. - Екатеринбург - Москва, 1999. - С. 3-216.
19. Телегин Д.Я. Неолитические могильники Мариупольского типа. - К., 1991.- 91с.
20. Даниленко В.М. Кам'яна Могила. - К.: Наукова думка, 1986. - 151 с.
21. Михайлов Б. Кам'яна Могила - світова пам'ятка стародавньої культури в Україні. - К., 2003. - 152 с.
22. Михайлов Б. Петроглифы Каменной Могилы (семантика, хронология, интерпретация). - Запорожье: Дикое Поле, 1999. - 240 с.
23. Кифишин А. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII - III тысячелетия до н. э. - К.: Аратта, 2001. - Т. 1. - 846 с.
24. Шарден Пьер Тейер де. Феномен человека: преджизнь, жизнь, сверхжизнь.- М.: Наука, 1987. - 240 с.
25.Відейко М.Ю. Абсолютне датування Трипільської культури // Енциклопедія Трипільської цивілізації.- К., 2004. - Т.І. - С. 87-97.
26. Відейко М.Ю. Хвойка (Хвойко) Вікентій (Честослав) В'ячеславович // Там само. - К., 2004. - Т.ІІ. - С. 571-573.
27. Трипільська культура і Україна (Передмова) // Там само. - К., 2004. - Т. І. - С. 9-13.
28. Рыбаков Б.А. Космогония и мифология земледельцев энеолита // СА. - 1965. - №1. - С. 13-33.
29. Генинг В.Ф. Проблемы исследования духовной жизни древних обществ // Духовная культура древних обществ на территории Украины. - К., 1991. -С.3-7.
30. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1981. - 608 с.
31.Відейко М.Ю. Моделі храмів з колекції "Платар" // Енциклопедія Трипільської цивілізації.- К., 2004. - Т.ІІ. - С. 347-350.
32. Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація.- К., 2003. - 184 с.
33.ПЛАТАР. Колекція предметів старовини родин Платонових та Тарут. Каталог. - К., 2004. - 256 с.
34. Балабіна В. І. Зооморфна пластика // Енциклопедія Трипільської цивілізації.- К., 2004. - Т.ІІ. - С. 190-191.
35. Ткачук Т. М. Знакові системи Трипільської культури // Там само. - К., 2004. - Т.І. - С. 434-448.
36.Ткачук Т. М. Знакові системи Трипільсько-Кукутенської культурно-історичної спільності (мальований посуд). - Вінниця: Нова книга, 2005. - Ч. І. - 418 с.; Ч. ІІ. - 208 с.
37. Ткачук Т. М. Знакові системи Трипільсько-Кукутенської спільності (етапи В ІІ - С І) і писемність // Енциклопедія Трипільської цивілізації.- К., 2004. - Т. І. - С. 462-469.
38. Телєгін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді. - К., 1973. - 168 с.
39. Шапошникова О.Г. Ямна культура // Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т. І. - С. 263-281.
40. Щепинський А.О. Кемі-Обинська культура // Там само. - С. 258 -263.
41.Черняков І.Т. Загальногеографічні особливості розвитку культур. Матеріальні культури // Історія української культури. - К., 2001. - Т. 1. - С. 183-205.
42. Березанська С.С. Бронзовий вік на Україні. - К.: Наукова думка, 1964. - 68 с.
43.Бандрівський М. Могильник у Петрикові біля Тернополя в контексті поховального обряду Висоцької культури. - Львів, 2002. - 282 с.
44. Березанская С.С. Пустынка. Поселение эпохи бронзы на Днепре. - К., 1974. - 186 с.
45.Павлів Д. Бронзова доба. Початок праслов'янської історії // Історія України. - Львів, 1996. - С. 3-50.
46.Білозор В.П., Гаврилюк Н.О. Кіммерійський період // Історія української культури. - К., 2001. - Т І. - С. 271-284.
47.Іллінська В.І., Тереножкін О.І. Скіфський період // Археологія Української РСР. - К., 1971. - Т. ІІ. - С. 8 - 184.
48.Махортых С.В., Невлев М.М. О путях и времени формирования раннекочевнических образований на юге европейской части СССР в позднейший предскифский период // Древности Северного Кавказа и Причерноморья. - М., 1991.
49. Заец И. И. Курганный комплекс раннескифского времени у с. Тютьки Винницкой области // СА. - 1979. - С. 256-260.
50. Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров'я та Південного Побужжя, - Київ - Одеса, 1985. - 124 с.
51. Тереножкин А.И. Предскифский период на днепровском Правобережье. - К., 1961. - 271 с.
52. Свешников И.К. О символике Михалковского клада // СА. - 1963. - №1. - С. 10-28.
53. Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. - М.: Наука, 1979. - 245 с.
54. Бессонова С.С., Гаврилюк Н.О., Білозор В.П., Русяєва М.В. Скіфський період // Історія української культури. - К., 2001. - Т.І. - С. 285-352.
55. Мозолевський Б.М. Товста Могила. - К., 1974. - 250 с.
56. Гаврилюк Н.О. Пізньоскіфський період. Мала Скіфія на Дніпрі // Історія української культури. - К., 2001. - Т І. - С. 352-361.
57. Куйбишев І.І., Симоненко О.В., Покляцький О.В. Про взаємовідносини сарматів та носіїв Зарубинецької культури. // Археологія. - 1987. - Вип. 58.
58. Симоненко О.В. Сарматський період // Історія української культури. - К., 2001. - Т.І. - С. 361-381.
59. Симоненко А.В., Лобай Б.И. Сарматы Северо - Западного Причерноморья в І в. н.э. - К.,1991. - 112 с.
60. Русяева А.С. Наукові знання. Риторика. Літературна творчість. // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 446-460.
61. Русяева А.С. Грошова справа. Система мір і ваги // Там само. - С. 511-516.
62. Русяева А.С. Релігія і культи // Там само. - С. 528-552.
63. Зубар В.М. Проникнення християнства // Там само. - С. 552-559.
64. Анохин В.А. Монетное дело Херсонеса. - К., 1977. - 182 с.
65. Баран В.Д. Становлення слов'янства. Витоки давньослов'янської культури // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 561-577.
66. Залізняк Л.Л. Трипілля очима науковців і політиків // Археологія. - 2004. - №3. - С. 95-103.
67. Баран В.Д., Баран Я.В. Походження українського народу. - К., 2002. - 403 с.
68. Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1990. - Т. І. - С. 154-157.
69. Терпиловський Р.В. Прикладне мистецтво // Історія української культури. - К., 2001. - Т. ІІ. - С. 587-599.
70. Баран В.Д., Козак Д.М., Терпиловський Р.В. Походження слов'ян. - К., 1991.
71. Филин Ф.П. Проблемы исторической лексикологии русского языка (ранний период) // Славянское языкознание (доклады советской деллегации на ІХ Международном съезде славистов). - М., 1983.
72. Винокур І. С. Слов'янські ювеліри Подністров'я. - Кам'янець-Подільський, 1997. - 200 с.
73. Бобринский А.А. Гончарство Восточной Европы. - М., 1978. - ??? с.
74. Бобринский А.А. Гончарные мастерские и горны Восточной Европы. - М., 1991. - ? с.
75. Хавлюк П.І. До питання про виготовлення жорен в давній Русі // Археологія. - 1973. - № 9. - С. 34-40.
76. Терпиловський Р.В. Технічні досягнення // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 605-620.
77. Козак Д.Н. Духовна культура давніх слов'ян // Там само. - С.620-666;
78. Костомаров В.И. Исторические произведения. - К., 1990. - ??? с.
79. Лозко Галина. Українське народознавство. - Харків, 2005. - 469 с.
80. Яценко Б., Яценко В. Велесова книга. - К.: Велес, 2004. - 256 с.
81. Лозко Галина. Українське язичництво. - К.,1994. - 97 с.
82. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., 1993. - 87 с.
83. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992. - 424 с.
84. Хвойко В.В. Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена. - К., 1913.
85. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М., 1987. - 784 с.
86. Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. - К., 1982. - 104 с.
87. Тимощук Б.О. Слов'яни Північної Буковини V-ІX ст. - К., 1976. - 180 с.

88. Приходнюк О.М. Слов'яни на Поділлі (VІ-VІІ ст. н.е.). - К., 1975. - 156 с.
89. Русанова И.П. Языческое святилище на р. Гнилопять под Житомиром // Культура Древней Руси. - М., 1966.
90. Винокур І.С. Історія та культура черняхівських племен. - К., 1972. - 180 с.
91. Русанова И.П., Тымощук Б.А. Збручское святилище // Всесоюзная археологическая конференция. - Баку, 1985. - С. 393-404.
92. Винокур І.С., Альошкін О. М., Забашта Р. В. та інші. Буша: історико-краєзнавчі нариси. - Хмельницький, 1991. - 152 с.
93. Косаківськй В.А. Легенди та перекази на Південно-Східному Поділлі // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 6. Серія: Історія: Зб. наук. пр. За заг. ред. проф. П.С. Григорчука.- Вінниця, 2003.- С. 178-182.
94. Кравченко Н.М. Черняховские памятники Киевского Поднепровья // Археологические открытия 1974 года. - М., 1975. - С. 300-301.
95. Козак Д.Н., Орлов Р.С. Обкладка ножен меча из погребения №3 в Гриневе // Новые памятники древней и средневековой культуры. - К., 1982. - С. 104-114;
96. Козак Д.Н. Пшеворська культура у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі. - К., 1984. - 119 с.
97. Толочко П.П. Вступ // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 36-40.
98. Німчук В.В. Мова // Там само. - С. 693-694.
99. Німчук В.В. Літературні мови Київської Русі // Там само. - С. 694-708.
100. Висоцький С.О. Писемність. Освіта // Там само. - С. 711-726.
101. Ткачук Т., Мельник Я. Семіотичний аналіз Трипільсько-Кукутенських знакових систем (мальований посуд). - Івано-Франківськ, 2000 - 208 с.
102. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1983.
103.Симонович Э.А. Памятники черняховской культуры Степного Поднепровья // С А. - М., 1955. - Т. 24.
104.Улуханов И.С. О языке Древней Руси. - М., 1972.
105. Толочко П.П. Літописання // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 726-756.
106. Грушевський М.С. Історія української літератури. - К., 1993. - Т. ІІ. - 264 с.
107. Висоцький С.О., Боровський Я.Е. Література // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 757-768.
108. Моця О.П. Релігія і церква // Там само. - С. 768-790.
109. Баженов О. Л. Давньоруське Пониззя середини XII - серелини XIII ст.: соціально-економічний, військово-політичний і культурно-духовний аспекти : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Чернівці, 2005. - 20 с.
110. Брайчевський М.Ю. Наукові знання // Історія української культури. - К., 2001. - Т. І. - С. 802-814.
111. Тараненко О.М. Право і законодавство Київської Русі // Там само. - С. 790-802.
112. Горський В.О. Філософська думка // Там само. - С. 815-826.
113. Тоцька І.Ф. Музика. Театральні видовища // Там само. - С. 826-835.
114. Асєєв Ю.С., Харламов В.О. Архітектура: дерев'яна і кам'яна // Там само. - С. 835-884.
115. Логвин Г.Н. Монументальне мистецтво, іконопис, книжкова мініатюра // Там само. - С. 884-921.
116. Орлов Р.О. Прикладне мистецтво: церковне і народне // Там само. - С. 921-966.
117. Сергеєва М.С. Житло. Київська Русь // Там само. - С. 966-976.
118. Брайчевська О.А. Одяг. Київська Русь // Там само. - С. 977-978.
119. Якубовський В.І. Давньоруський скарб із с.Городище Хмельницької області // Археологія. - К., 1975. - С. 87-104.
120. Боровський Я.Є., Архіпова Є.І. Дослідження міста Ярослава 1984-1989 рр // Стародавній Київ. - К., 1993.
121. Ніколаєва Т. О. Історія українського костюма.- К., 1996. - 176 с.
122. Залізняк Л.Л. Чорноморський потоп та його археологічні наслідки // Археологія. - 2005. - №3. - С. 3-13.
123. Кульчицька Анна. Орнамент Трипільської культури і українська вишивка ХХ ст. - Львів, 1995. - 72 с.
124. Черныш Е.К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Археология СССР. - Энеолит СССР. - М., 1982. - С. 165-320.

 

Технічна підтримка "Епос"
www.epos.kiev.ua
м.Київ. вул.Верхній Вал,34
тел.: (044) 467-75-40

 

 

Збір ілюстрацій виконав студент ВДПУ м. Вінниця
Чопа-Верміяш О.В. www.aratta.vinnitsa.com